//МИТЬ У СТОЛИЦІ БОЙКІВСЬКОГО КРАЮ

МИТЬ У СТОЛИЦІ БОЙКІВСЬКОГО КРАЮ

Серед мальовничих Карпат розмістилось містечко Турка. Назва міста, безперечно, цікава. У багатьох з нас вона викликає підозри, про ніби то очевидний зв’язок гірського населеного пункту із далекою Туреччиною. Але ж насправді, назва міста не має нічого спільного з турками. За найвірогіднішою версією, місто одержало свою назву від первісних диких биків — турів, які водилися в навколишніх лісах. За іншою версією, вона походить від назви воріт-веж «турія», «тур’я», «турня», які стояли при в’їзді в селі.

Турка має досить поважний вік. Деякі історики стверджують, що воно було засновано ще у ІХ ст. як залога для оборони одного з важливих торгових шляхів, що поєднував Прикарпаття із Закарпаттям, а в глобальнішому вимірі — прибалтійські землі зі Середземномор’ям.

Перша відома письмова згадка про Турку датується 27 червня 1431 року. Тоді польський король Владислав II Ягайло надав привілей (грамоту) на володіння Туркою і навколишніми селами угорському графові Іванові (Ванчі) Волоху та його синам — Хотку, Іванку і Занку. Ходко осів в Турці, започаткувавши шляхетський рід Турецьких. У 1730 р. Турка отримала статус міста. Тоді ж польський власник Турки Антоній Калиновський посприяв отриманню містом Магдебурзького права і перемістив до Турки свою резиденцію. Калиновський також запросив до Турки отців-єзуїтів, за свої кошти спорудив для них дерев’яний костел та підтримав створення у місті місії єзуїтів.

До 1772 року Турка входила до складу Перемишльської землі Руського воєводства Речі Посполитої. Від 1772, внаслідок Першого поділу Польщі, місто входило до складу Королівства Галичини і Лодомерії. А з 1854 року стало центром Турківського повіту Львівського воєводства в Польщі (II Речі Посполитій). В місті працювали повітовий суд, податковий уряд, приватна гімназія. В 1921 році в місті налічувалося 10 030 мешканців, у тому числі 4201 єврей.

У вересні 1939 року 16-а дивізія Червоної армії зайняла Турку, яка згідно з пактом Молотова-Ріббентропа відійшла до СРСР. Від 27 листопада 1939 перебувала у складі Дрогобицької області УРСР. Після нападу Німеччини на СРСР місто перебувало під німецькою окупацією. А уже 26 вересня 1944 року воно було зайняте радянськими військами.

Після II світової війни Турка знову ввійшла до складу УРСР, спочатку в межах Дрогобицької, а згодом – Львівської області. Після проголошення в 1991 незалежності України місто надалі залишається адміністративним центром Турківського району Львівської області. На цей час Турка – це адміністративний центр Турківської міської громади Самбірського району.

Також Турка є неформальною столицею Бойківщини – «Серцем Бойківського краю».

З 1992 року в Турці відбуваються Всесвітні бойківські фестини – свято, на яке з’їжджаються бойки з усього світу. Це справжнє дійство народної культури, яке триває 2-3 дні й дарує людям багато музики, співу, танців, витворів народних умільців і майстрів бойківської кухні.

Тож щоб дізнатись, як живуть люди в «серці Бойківщини», я вирішила туди завітати.

Дорога до Турки була «довгою», адже «дороги» на Турківщині перебувають у жахливому стані. Вони вже давно перетворились на напрямки. Але про усі ці незручності швидко забуваєш, бо ж з вікон автобусу перед тобою відкриваються просто казкові гірські пейзажі. На хвилинку здається, що ти потрапив у якийсь фентезійний фільм. Зрештою, таку красу описати неможливо. Це треба побачити.

Ось такі фантастичні пейзажі я спостерігала дорогою до Турки

До мого приїзду сюди мені доводилось чути, що Турка – «дикий» населений пункт, позбавлений будь-яких благ цивілізації. Однак ці твердження дещо не відповідають істині. На мій погляд, Турка доволі комфортне містечко, у якому є все, що треба для нормального життя. Та все ж очевидною проблемою цього населеного пункту є стихійна вулична торгівля. Продають тут все: молочні продукти, ягоди, гриби, одяг і взуття…, і скрізь: в центрі і на околицях. Однак, за словами місцевих мешканців, такий вид «бізнесу» є одним із способів «виживання», адже знайти нормальну роботу тут складно. За таких умов велика частина місцевого люду змушена працювати закордоном, а ті, хто залишився, вдаються до таких от засобів заробітку. Але, сподіваюсь, в майбутньому місцевій владі вдасться вирішити проблему стихійної торгівлі.

Стихійний ринок у самому центрі Турки

Тим, хто завітає сюди в якості туриста, раджу відвідати музей «Бойківщина», який знаходиться у приміщенні міської ради. Тут можна послухати цікаву розповідь про історію Турки та життя бойків, а також оглянути знаряддя праці, одяг та предмети побуту бойків у різні епохи.

В цьому приміщенні розташована Турківська міська рада. Також тут знаходиться музей “Бойківщина”
В музеї “Бойківщина”

Ще однією туристичною родзинкою Турки є Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Красивий, величний храм зберігає в собі багато таємниць.

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії

Первинно дерев’яний костел був побудований в 1730 році за кошти власника Турки Антонія Калиновського. У 1777 році цей храм зруйнувався і місцева римо-католицька громада в 1778 році заклала фундамент та розпочала будівництво нового мурованого храму. В 1778–1779 роках недобудоване приміщення мурованої святині використовувалося для релігійних потреб.

В XIX столітті будівництво храму тривало (1846, 1862 роки). Завершеного вигляду костел набув після того, як у 1906–1914 роках був реконструйований за проєктом архітектора Станіслава Маєрського. У 1914 році храм освятили лише з один тимчасовим вівтарем. У часи першої світової війни костел зазнав суттєвих пошкоджень, тож у 1926–1928 роках здійснено ґрунтовний ремонт споруди та зведено навколо неї нову муровану огорожу. У квітні 1927 року перемиський єпископ Анатолій Новак освятив костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.

Після II світової війни і приходу на Галичину «совєтів» костел з 1945 року припинив функціонування. Майно, яке пароху Ігнатію Кулаковському в 1945 році не вдалося вивезти до Польщі, було знищене. А храм до 1990 року використовували як господарське приміщення (склад), а згодом – як столярну майстерню.

Святиню повернули вірним у 1992 р. Після багаторічного ремонту костел частково відновлений і зараз функціонує як головний храм нечисленної римо-католицької громади міста Турки.

Залізничний віадук і річка Яблунька

З відкритих джерел я дізналась, що є тут й інші туристичні магніти такі як: Церква перенесення мощів святого Миколая, Церква Святого Миколая, Церква Успення Пресвятої Богородиці, Окопище та Турківський кар’єр – та усі ці цікавинки я не змогла побачити на свої очі, адже поспішала на останній прямий автобус до Борислава.

Тож краще їхати до Турки власним транспортом, якщо у вас є така можливість.

Залізничний вокзал

Та все ж головним туристичним магнітом Турки є безмежно красива природа Карпат. Однак пори це, туристична галузь у Турці не розвинена, хоча передумови для її розвитку є. Сподіваюсь, так буде не завжди.

Ольга МЕЛЬКО

Світлини автора