З нагоди щасливого періоду  сезону літніх  відпусток я продовжую цикл матеріалів про свої мандрівки різними куточками нашої держави.

Наступний населений пункт, куди я вирішила завітати – місто Сколе.

Історія

Цей населений пункт має свою давню, унікальну історію. Так, перша письмова згадка про Сколе датується 5 березня 1397 року. Тоді, брати Мико та Іванко Волохи отримали дозвіл від короля Владислвава ІІ на розбудову поселення у «пустому полі» під назвою «Сколе» над річкою Опір. Але перші поселення в місті Сколе були набагато раніше: приблизно на початку на початку X ст., про що свідчить легенда про князя Святослава Володимировича та результати археологічних досліджень, під час яких на території міста були знайдені кам’яні сокири, кераміка, кістяні вироби та інші артефакти, які належать до часів Київської Русі. Саме в ту епоху місто мало важливе економічне та політичне значення. Адже через Сколе проходив дуже важливий торговий шлях на Закарпаття з Волині та Галичини. Цей шлях раніше називали «на угри».

Варто зазначити, що головним локаційним наративом міста є легенда про князя Сятослава Володимировича, що частково підтверджується топонімічним та археологічним матеріалом. Відповідно до неї, на цьому місці в 1015 році відбулась жорстока битва між синами Володимира Святославича — Святополком і Святославом. Вся долина між горами була вкрита тілами вбитих і поранених, а жорстокий Святополк все вигукував: «сколіть їх всіх!». Військо Святослава було знищено, сколоте. Долину між горами тому нібито і назвали Сколе. Назву Сколе пов’язують також зі словами скеля, оскільки долина, якій розташоване місто, нібито оточена скелями. Версія є малоймовірною, адже власне скель у Сколівській улоговині немає. Також існує версія що назва міста Сколе пішла від племені сколотів, які нібито заселяли в давнину ці землі. Версія також видається неправдоподібною, тому що основний життєвий ландшафт скіфської цивілізації — це степи.

Правдоподібно, що до монгольського нашестя та місцина, де зараз розміщене Сколе, мала назву «Тухля», або «Тукла», а сучасне село Тухля (вище в горах і в стороні від «угорського» шляху) виникло вже після нищівного розгрому монголами старого поселення у Сколівській улоговині.

При в’їзді до міста з півночі, на перевалі Тухольські ворота до 1241 року існували потужні фортифікаційні споруди для захисту від ворожих нападів кочівників — трирядна система оборонних дерев’яно-земляних валів з високою дерев’яною вартовою вежею (баштою) на кам’яному фундаменті. З верхнього майданчика башти було видно вежу монастиря у Синевицку Верхньому. Цей перевал тоді називався «Ворота», а пізніше, за часів Австро-Угорщини — «Колодка». Із тих давніх часів гору, на якій стояла вежа, називають Баштою, а другу, що навпроти, через річку — Забаштою. У березні 1241 року величезне (~ 20 000 воїнів) монгольське військо під проводом Батия і Субудая, прямуючи з Волині в Панонію, розпочало штурм укріпленого перевалу «Тухольські Ворота», вщент розгромило в нерівнім бою малочисельний гарнізон оборонців, і вже через 2 дні передові загони монгольської кінноти вийшли на Верецький перевал. Саме ці події так яскраво описав у своїй історичній повісті «Захар Беркут» Іван Франко.

З  XIV століття до 1772 року Сколівщина та інші сусідні території були у складі Речі Посполитої. Близько 1660 року у долині Сколе Олександр Януш Заславський розбудував кам’яні укріплення та дерев’яний замок, а сам населений пункт отримав характер міста із назвою Олександрія — на честь князя.. Нова назва не прижилася, і місцеві жителі почали називати місто, як і село — Сколе. Станом на 1692 рік Сколе було типовим галицьким містечком, поділеним головним карпатським торговим шляхом на дві половини: шляхетську, де був княжий замок і дерев’яні будинки ходачкової шляхти; і хлопську, або рустикальну — власне давнє село Сколе, посеред якого йшла одна вулиця, яка так і називалась, «серед села».

У червні 1772 року у Сколе вступили австрійські війська. Розпочався довгий період поступової німецької колонізації краю. У 1885 році — відкрито залізницю Стрий — Сколе. Перший пасажирський потяг прибув на станцію Сколе зі Стрия 4 квітня 1885 року. Будівництво залізниці стимулювало промисловий розвиток міста . Так у 1886 році австрійським бароном Альбертом Грьодлом разом з братом тут  була заснована  фірма «Брати Барони Грьодлі», яка невдовзі розвинулась у потужний різногалузевий промисловий комплекс, до якого належали лісозаготівельні промисли, каменярня (тартак), ремонтно-механічні майстерні і навіть невелика гідроелектростанція.

У березні 1888 року велика пожежа знищила майже третину міста (близько 100 будинків). Центр містечка був представлений щільною дерев’яною забудовою, будівлі стояли майже поруч, вогонь за дуже короткий час поширився майже на все місто. Вщент згоріли дерев’яний костьол, поштамт, будинок податкової адміністрації і початкова школа.

У міжвоєнний час місто було центром Сколівського повіту (пізніше приєднаного до стрийського повіту Станіславського воєводства).. На початку 30-х років XX століття тут починає інтенсивно розвиватись туризм. З’явились пансіонати, відпочинкові вілли, туристичне інформбюро, кінотеатр, гірськолижний трамплін, хокейне поле, пляжі над річкою Опір, ковзанка і перша в Карпатах санна траса. У 1937 році Сколе було включено до переліку гірських поселень, що заслуговують охорони, як рекреаційна місцевість

З 19 вересня 1939 по 26 червня 1941 року місто окупували війська Червоної армії. Потім місто було заняте німецькими військами після відступу радянських військ на початку Радянсько-Німецької війни. У серпні 1944 передові частини радянської 18-ї армії генерал-лейтенанта Журавльова, що наступи на захід (частина сил 66 гвардійської стрілецької дивізії, 95 стрілецького корпусу, 24 стрілецької дивізії і 11 стрілецького корпусу) з ходу зайняли Сколе. Запеклий бій точився тільки в районі Святослава до ранку 10 серпня. Після завершення Другої Світової війни у Сколому і околицях діяли численні партизанські загони УПА, які проводили активну терористично-підривну діяльність проти радянських установ та окремих представників і активістів місцевої радянської влади. Так, у березні 1947 року молодий бандерівець в центрі міста, опівдні, у всіх на очах застрелив начальника Сколівського міського відділку НКВС. Але, на превеликий жаль, ворог виявився сильнішим і Україні в цей час не судилось отримати незалежність.

Цікаво відзначити, що під час вводу радянських військ в Чехословаччину, майбутнього першого секретаря ЦК Чехословаччини Густава Гусака співробітники КДБ переховували і давали останні інструкції в мисливському будиночку по дорозі на Кам’янку, недалеко від Сколого.

У радянський період у Сколому інтенсивно розвивається промисловість. Станом на 1975 рік тут функціонували лісокомбінат, лісгоспзаг, кар’єроуправління (Святослав), промкомбінат, маслозавод та два хлібзаводи, комбінат побутового обслуговування об’єднання «Сільгосптехніка», електростанція, 26 магазинів, 10 підприємств громадського харчування, три загальноосвітні школи, музична школа, два дитячих комбінати, Будинок культури «Бойківщина», дві бібліотеки (районна і міська), широкоекранний кінотеатр, єдиний в місті готель, поліклініка, районна лікарня, тубсанаторій.

З 1991 року місто в незалежній Україні. Проголошення незалежності України було сприйняте сколівчанами з величезним ентузіазмом. У 90-і роки частина підприємств, які були збудовані за часів СРСР припинила свою діяльність, на їх місце прийшли невеличкі приватні підприємці.  Сьогодні місто залишається привабливим для туристів, науковців, митців. Навколо міста височіють карпатські гори, привабливі і водночас дикі.

Що подивитись у Сколому?

1. Національний природний парк «Сколівські Бескиди»

Красу цієї місцини не можливо описати словами. Тут все як фентезійному фільмі. Треба приїхати, побачити й відчути оту неймовірну атмосферу, яка там панує. Загальна площа парку становить 35684 га, з них: 24702 га надано у постійне користування, а 10982 га включено до його складу без вилучення.  

На території парку збереглися рештки чистих букових лісів, а також смерекові й ялицеві лісостани. Вік дерев сягає 100 і більше років. На деяких хребтах зустрічаються рідкісні букові, яворові та сіровільхові ліси з покривом лікарських рослин (наприклад, рідкісних цибулі ведмежої та скополії карніолійської). Загалом флора судинних рослин налічує 632 види. На території природного парку є понад 50 видів рослин, які занесені до Червоної книги України, серед них: арніка гірська, астранція велика, баранець звичайний, билинець довгорогий, білоцвіт весняний, булатки довголиста та червона, гудайєра повзуча, зозулині сльози серцелисті, лілія лісова, лунарія оживаюча, любка дволиста, підсніжник звичайний, пізньоцвіт осінній, левкорхіс білуватий, скополія карніолійська, траунштейнера куляста, шафран Гейфелів, кілька видів пальчатокорінника. Фауна у “Сколівських Бескидах” багата й різноманітна. Тут мешкають 86 видів комах, 18 видів риб, 9 — земноводних, 6 — плазунів, 121 — птахів та 50 видів ссавців.

2. Костел Семи Скорбот Діви Марії

Розташована ця унікальна релігійна пам’ятка у центральній частині міста. Історія храму розпочалась у 1660 році, тоді за кошти графів Сенявських був збудований дерев’яний філіальний костел св. Домініка парафії Різдва Пресвятої Діви Марії. А у 1895 р. за сприяння сколівської римо-католицької громади та активного меценатства баронів Ґределів на місці святилища звели нову цегляну споруду, що діяла до вересня 1939 р. Під час Другої світової війни будівля зазнала значних пошкоджень і в післявоєнні роки використовувалася спочатку як склад, а потім як електростанція. У 1964 р. обладнання електростанції було перенесене на інше місце, а у 1991 р. зусиллями краян руїни костелу повністю відбудували, і сьогодні він є діючим храмом у Сколе.

До слова, енергетика тут просто неймовірна.

• Сколівська гімназія

Знаходить коло костелу, практично ровесниця його за віком. Будівля доволі незвична як для освітньої установи. Гарна цегляна споруда з черепичним дахом (справжній палац!) з’явилась тут в 1894 році. Спочатку це була школа, в якій навчались виключно хлопчики. Привертає увагу маленький пришкільний сад з кам’яними стежками й екзотичними видами рослин.

Є й у Сколому безліч інших цікавих місць, які я, на жаль не встигла побачити.

Загальні враження

Загалом Сколе – маленьке і спокійне містечко, яке варто відвідати усім любителям активного відпочинку та гірської природи. Головний туристичний магніт – безмежно красива природа Карпат. Суттєвим недоліком міста є вигляд центральної площі, який би не завадила реконструкція. Але усі цей недолік компенсуються красою карпатських гір.  

Ольга МЕЛЬКО