Вибори в березні. А кандидатів в президенти більше, ніж неприв’язаних псів у Бориславі.

Щоб стати кандидатом, треба внести 2,5 мільйона гривень застави. Гроші не повертаються.
О. Мороз йде в кандидати п’ятий раз. Це 12,5 мільйона гривень. Симоненко – п’ятий раз, 12,5 мільйона грн. Тимошенко – втретє, 7,5 мільйона. Звідки такі грошиська у людей? Свого бізнесу у них немає, спадщини вуйка з Америки – теж не було. Партійні гроші, членські внески. Утримання центрального та обласних, офісів, кошти на передвиборчу кампанію… Не вистачить внесків. Спонсори ? Можливо, можливо, але «хто платить, той і музику замовляє». Як взявши гроші в олігарха, потім йому за якусь провину обрубати ці злодійкуваті руки. Непорядно.

Більшість кандидатів обіцяють нам золоті гори, а ще й ріки з кисільними берегами. Газ вдвічі, а то й вчетверо дешевше. Пенсії – 4 – 6 тисяч гривень. Зарплати – 10 – 12 тисяч. Всі підприємства працюватимуть, у всіх буде робота, ніхто не буде хворіти, врешті-решт… і т. д., і т. п.
Не погано було б. Я тільки – за, але… Не питаю, як це зробити, а чи може зробити таке президент?

Панове, у нас парламентсько-президентська держава і тому майже все вирішує ВР, а не президент. Ось вам живі приклади. Президент, головнокомандувач ЗСУ, затребував ввести на два місяці військовий стан, а ВР дозволила тільки на місяць, бо їм – «патріотам» не сподобалося, що тоді вибори відбудуться на місяць пізніше.

Генеральний прокурор з подачі Президента вніс у ВР законопроект про спецконфіскацію, щоб одним розчерком пера, без всякої бюрократичної тяганини, відібрати у Януковича вкрадені 42 мільярди доларів і передати їх на оборонні і соціальні потреби. Але у більшості депутатів, в тому числі і з пропрезидентської більшості, рило в пушку: «Сьогодні конфіскують маєтки Януковича, а завтра – мої». Тож не пройшов цей законопроект.

Вже понад рік у ВР лежить законопроект, поданий Порошенком, про відміну депутатської недоторканості. При тому, щоб депутати не мали страху за свою шкуру, пропонований закон мав вступити в силу аж з наступної каденції. Але у ВР навіть до розгляду його не взяли.
Вірите, що при тому депутати ВР дуже переживають за вашу високу ціну на газ? Що її до кінця року мають підійняти ще для всіх і для підприємств. Тоді наша продукція стане нерентабельна і неконкурентноздатна. Якщо це так, то чому у ЄС газ ще дорожчий, аніж у нас, а при тому продукція конкурентоздатна? Через те, що наші підприємства технічно застарілі і зношені. У нас з часів СРСР ніхто у їхню модернізацію не вклав ні копійки. От чому європейські ціни на газ для нас видаються захмарними.

А тепер про заробітчан. Два-три роки тому, коли робітник просив у начальника підприємства спецодяг, то йому відповідали приблизно так: «Тобі треба, – той купи собі, а не подобається, – пиши заяву. У мене за воротами ще двадцять таких, як ти, стоїть». Сьогодні, маючи безвіз, за воротами вже ніхто не чекає на панську ласку. Навіть ті, що працюють за таку зарплату, самі пишуть заяви, тільки з ввічливості не посилаючи шефів подальше.

Питання: а чи знають наші кандидати у президенти, висловлюючись «на хлопський розум», функціональні обов’язки Президента?
Нагадаю. Президент відповідає за оборону Держави, внутрішню безпеку і зовнішню політику (перечитайте п’ятий розділ Конституції України), призначає Генерального Прокурора за згодою Верховної Ради. А газ, зарплати і господарка – це не його сфера обов’язків. З цього приводу він може тільки вносити свої пропозиції на розгляд Верховної Ради. А там вже вирішують, чи їх розглядати, чи відкласти, як от подання щодо зняття депутатської недоторканості.

Коли почалася окупація Криму, Україна мала один боєздатний полк. Зараз армія України, за оцінками міжнародних експертів, посідає 26 місце у світі та 10 в Європі.

Завдяки дипломатії Порошенка ми без віз можемо відвідувати 120 країн світу. Панове пенсіонери і всі, хто виріс в СРСР: чи могли ми тоді таке навіть уявити для себе?

«Томос» і утворення помісної Православної Церкви України – взагалі подія історична на тисячоліття і одночасно удар в дих Путіну та московським шовіністам.

Ага, мало не забув: а що наші кандидати в президенти говорять про оборону, армію, міжнародні стосунки, війну і мир? Ледь не всі прагнуть сісти за стіл переговорів з сепаратистами і Путіним, погодитись на всі умови, які московський недоросток за звичкою не виконає. Тобто вкотре віддати Україну у московське ярмо, перекресливши все досягнуте за останніх п’ять років.

Тому голосуватиму за Порошенка. Краще синиця в жмені, аніж журавель в небі.

Ну, а якщо хтось ніяк не хоче Порошенка, фізіономія, наприклад, не подобається, то за кого голосувати?

ОУН – Організація Українських Націоналістів, створена у 1929 році, дев’яносто років бореться за українську державу.

КУН – Конгрес Українських націоналістів.

В Україні є закон, що забороняє діяльність партій, що мають філії за кордоном. Для легалізації діяльності ОУН в державі і утворено КУН.
Правий сектор – думаю, коментарів не потребує.

ВО «Свобода», що діє в країні понад двадцять років. Коли почалася війна на Донбасі, саме «Свобода» сформувала бойовий батальйон, понад тисячу воїнів. Це фракція «Свободи» у ВР разом із Народним Фронтом склали одночасно депутатські мандати і розвалили ВР Януковича. Ці партії домовилися висувати єдиного кандидата в президенти – Руслана Кошулинського, екс-заступника Голови ВР, який згідно закону не мав права бути на передовій і по спецдозволу пішов на фронт добровольцем у званні сержанта та командував артилерійським розрахунком.

У італійців є гарна приказка: «Друг моїх ворогів – мій ворог. Ворог моїх ворогів – мій друг».

Кого найбільше бояться та ненавидять Путін і московські шовіністи? Порошенка і українських націоналістів (їх представляє Кошулинський). Вважаю, що тільки ці двоє кандидатів відповідають вимогам сучасного стану держави. Вибиратимемо ми. І маємо чітко зрозуміти, що коли оберемо будь-кого з інших кандидатів, а їх десятки, – то це знову московське ярмо. Тож думайте: або квітуча європейська Україна або московські нетрі із недоростком Путіним. Третього не дано. Яку долю оберемо для своїх дітей, внуків і правнуків залежить від кожного з нас. І ціна нашої помилки буде справді страшною.

Михайло БАЙРАК