Дев’ятого березня бориславці разом із усією Україною відзначать чергові роковини від дня народження Тараса Шевченка. Уже так повелося, що березень – Шевченківський місяць. Дев’ятого березня Тарас народився, десятого – помер. Господь вділив йому небагато – 47 років, із яких 24 припадає на кріпацтво, 10 – заслання, і лише 13 випало поетові прожити, за його ж висловом, «на такій волі, як собака на прив’язі». Проте Шевченко в серцях українців жив і житиме вічно. В історії кожного народу є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким самородком для нас, українців, є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу

Шевченко – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Це для українців національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець. І в цьому немає перебільшення.

У свій час Богдан Лепкий зауважив, що «Кобзар» Шевченка дав нам «історичну програму на всі віки». Говорячи про Шевченка, ми думаємо про самих себе. Він і досі є нашим дзеркалом, вдивляючись у яке ми, хочемо того чи ні, змушені питати себе, хто ми є і які ми є.

Тарас Шевченко є однією з найвищих вершин духу, одним із найбільших мислителів світу і водночас нашою українською совістю, нашим порадником, нашою найбільшою правдою.

Важко назвати поета, який би стільки значив у житті свого народу, як Тарас Шевченко. Печать Шевченкового духу лежить на всіх ділах і діях, на всіх сторонах суспільного і культурного розвитку українського народу. Тому вшанування його пам’яті змушує особливо гостро відчувати нас, українців,свою беззахисність у цьому світі і свою всесильність у цьому житті. Він ще і ще раз переконує нас у непевності тлінного й у непоборимій місії вічності.

Геній Тараса Шевченка з його самопожертвою, всеосяжною любов’ю до України зумів залучити всі скарби народного духу, всю героїку народної історії до процесу національного відродження.

Тарас Григорович Шевченко народився в час, коли трагічно завершилося чергове коло нашої історії. Коли вже відбуяла перша хвиля молодої, романтичної сили української нації. Позаду – дзвін шабель у Дикому полі, лопотіння козацьких хоругв під Царгородом, тупіт копит коней Петра Конашевича-Сагайдачного під Москвою, крякання воронів над бусурманськими черепами в запорізькій ковилі.

Позаду була слава Жовтих Вод та облуда Переяслава. Далі – моторошна Руїна української державності, української душі та духу. З козацької руки вибито лицарську шаблю, а гетьманську булаву перетворено в забавку. Державні знамена розірвано на онучі. У нас лишилося лише Слово. Воно чекало на свого апостола.

Отож, коли на папір лягли рядки «Реве та стогне Дніпр широкий…», – розпочалася зовсім нова, для багатьох незбагненна й досі, історія нашого національного духу і нашої державності. Вона потужно пульсувала, до знемоги боролася за самозбереження саме у Слові. У слові Тараса Шевченка:

… возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово…

Шевченко з’явився як поет, чиє слово наділене досі небувалою енергетичною силою, було здатним відродити Дух нації. Унікальність української нації та держави України у світовій історії, власне, і полягає у тому, що нація і держава завдячують своєму існуванню одній людині – Тарасові Шевченку.

Шевченко один був спроможний обміряти своїм генієм усе українське життя, усю нашу історію. Оцієї любові до рідної землі та народу він учив усіх нас:

Свою Україну любіть,
Любіть її…
Во вре’мя люте,
В останню
тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Тому ми й сьогодні кличемо його на допомогу, кличемо на наші тяжкі перехрестя сучасного українського буття, шукаємо в нього порятунку, просимо поради. Адже це він знайшов ту істину, яка не дала нації загинути, – істину національно-визвольної боротьби, яку втілив у формулі: «Кайдани порвіте!». Це він закликав українців: «Не гніться, прозріте: імперія ця ница, її правителі – жорстокі й несправедливі!»
Вплив творчості Тараса Шевченка на формування свідомості, світогляду нації – неоціненний, незбагненний. У тих страшних умовах він був вільний душею і вчив цього інших. Ми всі виховані Шевченком.

Нині дехто каже: у нас немає української ідеї. Неправда, вона виписана у Шевченковому «Кобзарі»! Кажуть: немає програми державотворення, а вона є – у Шевченковому «Кобзарі». І якщо його читати й робити, як там написано, – збудуємо Україну! Зі справжнім демократичним устроєм, потужною економікою та надійно оснащеним і вишколеним військом.

Звісно, самого слова «ідея» у Шевченка немає, зате є її сутність, що формується з принципів справедливості, сумління, добра, які поет втілював усе своє життя.

Шевченко бачив українську ідею як державотворчу волю до національної і політичної свободи, як самоусвідомлення і самоствердження народу будівничого, як спільноту, яка пройшла через віки, через живих і мертвих, і ненароджених. Прочитаймо цю ідею од слів «В своїй хаті своя правда і сила, і воля». Ця ідея була джерелом Шевченкового натхнення. Його безмірна любов, помножена на талант генія, показувала правдиві шляхи до мети. У Шевченківських творах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря і без якої немає України.

Всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає ненька-Україна. Цi люди оживають у його творах, перетворюючи національні здобутки українців на досягнення всього людства. Це наш Шевченко, мрiючи про вiльнуУкраїну, малював картину досконалого суспільства, де «у селах у веселих» будуть «i люди веселi», де на рідній,

…оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi».

Щирість і відвертість Шевченкових поезій у буквальному розумінні слова спопеляє, налаштовує на глибокі роздуми. Читати «Кобзар» і не дійти висновку щодо права українців жити «в своїй хаті своєю правдою» просто не можливо.

Оголеним нервом душі Шевченко сприймає усе, що відбувається в Україні. Поет не може і не хоче миритися із безправним становищем народу, який перетворився у наймита, на рідній землі. Він кличе нас, українців, до боротьби.

І не за химерні, космополітичні ідеали якоїсь там революції. Як справжній син свого народу Тарас Шевченко говорить до наших сердець полум’яним словом українського патріота, який поклав на вівтар боротьби за Українську державу життя. Та чи почуємо його. Хотілося б вірити, що так. Особливо зараз, коли на порозі доленосні для України вибори. І саме від нас залежить дуже багато. Якщо не все.

Петро МАГУР