Коли заходиш на територію цеху підземного та капітального ремонту свердловин НГВУ «Бориславнафтогаз», важко повірити, що це таки справді одне з найважливіших структурних підрозділів нафтогазовидобувного підприємства. Так, порядок всюди ідеальний. Чисто, прибрано, ледь не за нівеллю виставлені на території величезні стелажі бурових труб, – це, так би мовити, матеріали для повсякденної роботи. Але при тому всьому, за багато десятиліть (адже цей цех існує, відколи існує і саме НГВУ, тобто десь від сорокових років минулого століття), і дорога, що нею щодень снують десятки одиниць технологічного транспорту, і сама невелика територія цеху куриться пилюкою під колесами автотранспорту, хоча за ті роки, мабуть, можна було її забетонувати, або бодай покрити асфальтом.
Та й замість виробничих майстерень, пообіч дороги маленькі халабуди, що могли б стати гарними декораціями для документального фільму про трагічне минуле Борислава в часи нафтової лихоманки і дикого капіталізму на початку минулого століття. Трохи сумно. Адже «Укрнафта» – це потужне підприємство, що заробляє сотні мільйонів на багатствах карпатських надр. І принаймні коштів, щоб довести до нормального стану виробничі підрозділи, які й забезпечують надходження цих мільйонів від нафтовидобутку до кишень власників, вистачає. Було б бажання, адже справді мізерні суми потрібні для того, щоб покрити невеличку територію бетоном і спорудити кілька приміщень для нормальної роботи людей, які щодень приходять сюди на роботу. Зрештою, скажемо про це дещо пізніше.
А наразі ми запросили до розмови начальника цеху капітального та підземного ремонту свердловин Юрія Яника. Він і розповів детальніше про роботу очолюваного ним підрозділу.
Що й казати, це справді один із найпотужніших підрозділів Бориславського НГВУ. Ледь не півтори сотні працівників, десять бригад, завдяки важкій праці і професіоналізму яких, стабільно функціонує вся мережа нафтовидобувної структури «Бориславнафтогазу». Всі мережі, що тягнуться вглиб до покладів «чорного золота», – а від кожної нафтової «качалки» пролягає донизу сотні метрів труб, схованих від нашого зору, перебувають під постійним контролем працівників цього підрозділу НГВУ. Вони, по суті, реанімують всі свердловини.
Це для нас, на перший погляд, все зрозуміло. От стоїть нафтова качалка і помпує нафту. А скільки праці, скільки досвіду потрібно, щоб та «качалка» видавала на поверхню оті нафтові скарби – знають тільки вони, справжні господарі підземних надр.
І площі, що їх обслуговує наш цех капітального та підземного ремонту свердловин, дуже великі. Бориславське, Старо-Самбірське, Завадівське, Орівсько- Уличнянське, Ново-Східницьке родовища, – все це в полі зору професіоналів, що працюють в ЦКПРС нафтовидобувного управління «Бориславнафтогаз».
Звичайно, робота не з легких. Мороз чи спека, дощ чи сніг, – на свердловинах ремонтні роботи мусять тривати, бо зупинка будь-якої свердловини – це вже втрати. А нафта зараз як ніколи потрібна державі. Це люди розуміють. І не скаржаться, що немає для них ані вихідних, ані свят чи неділі. Та й, зрештою, більшість із них – нафтовики з діда-прадіда, тобто, прекрасно розуміли всі складнощі, які на них чекають, коли приходили на роботу в НГВУ.
Але звичайно, основною постаттю у стабільній роботі кожної з бригад – є керівник, майстер бригади.
«Це дуже відповідальна робота і власне від досвіду і знань наших майстрів, – наголосив у нашій розмові начальник цеху Юрій Яник,– залежить дуже багато. Знаєте, ці люди справді варті того, щоб назвати їх всіх поіменно. Але розумію, це був би занадто великий перелік. Тому скажу про лише кількох із них. От майстер другої бригади підземного ремонту Анатолій Янків. Він пройшов увесь шлях від помічника бурильника, потім був бурильником і дійшов аж до майстра, очолює бригаду десь вже п’ятнадцять років. Це людина із великим досвідом, на яку завжди можна покластися. Те ж саме можна сказати і про майстра іншої бригади – Юрія Мурянку. Він працював майстром на буровій в колишньому Бориславському УБР, потім перейшов до нас. Справді, людина з величезним досвідом, майстер другої категорії. Як і Петро Бодух, в якого стаж – понад п’ятнадцять років. Майже всі навчалися в Івано-Франківському інституті, а тепер – університеті нафти і газу. Тобто, коли говорити про кадровий потенціал, то він справді дуже високий. Це ніби наш «золотий фонд», ветерани, досвід яких неоціненний для тих, хто приходить їм на зміну. Як от Віктор Штереб. Він вже з молодшого покоління, працював довший час бурильником, а вже десь рік є майстром бригади і спеціаліст справді високого рівня…».
Як розповів Юрій Яник, ледь не всі майстри у цеху – це люди з вищою освітою.
А от прийом молоді на роботу зараз дуже обмежений. Штат заповнений. Ті, хто працює, тримаються за роботу. Хоча щодо віку, то є люди, яким тільки двадцять років, а є й ті, кому поза шістдесят. Це добре, бо старші мають кому передати свій досвід, а енергійність молодих вносить щось нове у роботу колективу.
Хоча, звичайно, стабільна робота цеху значною мірою залежить від його керівника. А треба сказати, начальник цеху Юрій Яник теж пройшов усі щаблі професійного становлення. У 1984 році закінчив навчання у Івано-Франківському інституті нафти та газу. Працював майстром в Бориславському управлінні бурових робіт. У дев’яностому році перейшов на роботу в НГВУ «Бориславнафтогаз». Розпочинав бурильником у цеху капітального і підземного ремонту свердловин. Потім був майстром, технологом і, врешті, заступником начальника цеху. А вже вісім років керує цим важливим підрозділом нафтогазовидобувного управління.
На запитання, що найбільш складним було для нього на цій посаді, сказав, що складнощів дуже багато, їх завжди вистачає. Але знову ж завжди можна їх і подолати, якщо любиш свою роботу, якщо відчуваєш відповідальність, бо знаєш, що від тебе залежить праця десятків людей. Головне для керівника виробничого підрозділу – знайти спільну мову з кожним, а також із усім колективом. Це дасться зробити самому. А от щодо забезпечення необхідною технікою і матеріалами, то тут вже самому дати раду важко.
«Дуже погане постачання, – з прикрістю розповідає пан Юрій. – Техніку нашу ремонтуємо, ремонтуємо, але це теж не може тривати до безкінечності. Підйомники дуже старі, часто ламаються, а робота чекати не буде. Була б нормальна техніка, то й робота йшла би як треба. Якось викручуємося, раду собі даємо, але якими зусиллями, – це вже інша річ…».
А те, що труднощі не лякають колектив, то, за словами керівника, дуже важливо, що традиції нафтовидобувників Борислава для більшості колективу не порожні слова, а достатньо реальні речі. Бо ледь не половина працівників – це продовжувачі трудових традицій своїх батьків і дідів, які цій роботі віддали багато літ життя. Зрештою, і в самого Юрія Андрійовича ще дід Іван був нафтовиком. Що ж до майстрів бригад ЦКПРС, які і є цементуючим ядром виробничого колективу, то і в Анатолія Янківа батько працював на Уличнянському нафтопромислі, і в майстра сьомої бригади Володимира Малого батько теж нафтовик, і Володимир Ланяк, і майстер восьмої бригади Михайло Пагутяк теж продовжують професійні традиції своїх родин. Перераховувати можна ще довго, адже в Бориславі, мабуть, половина мешканців так чи інакше родинно пов’язані із нафтовидобувною справою.
Підсумувати ж цю розповідь про колектив і справи одного з найважливіших підрозділів цеху капітального і підземного ремонту свердловин НГВУ «Бориславнафтогаз», певно, доречно думкою заступника головного інженера з капітального ремонту свердловин НГВУ В’ячеслава Васьківа, з яким зустрілися при закінченні нашої розмови з керівником цеху.
– Я б хотів сказати тільки одне: незважаючи на те, що Борислав справді є чи не найстарішим у країні, а може й у Європі, центром нафтовидобутку, чомусь ПАТ «Укрнафта» згадує про Борислав справді в останню чергу. Тому ж Долинському управлінню, біографія нафтовидобутку якого обмежується шістдесятьма роками, чи Чернігівському управлінню, що функціонує тільки п’ятдесят років, увага набагато більша. Там і бетонні майданчики на території підприємств, і нормальні умови для роботи. А ми, при потужному кадровому потенціалі, при традиціях, що сягають кінця позаминулого століття, залишаємося ніби на задвірках. І це при тому, що на сьогодні Бориславське НГВУ посідає перше місце із нафтовидобутку у західному регіоні країни. Сподіваємося, що після зборів акціонерів «Укрнафти», які мають відбутися цими днями, до Борислава все ж повернуться лицем. Наші нафтовики того варті».
Ігор ЮРИНЕЦЬ
На знімках: вгорі – начальник цеху Юрій Яник; оператори з підготовки до підземного і капітального ремонту свердловин: Анатолій Кірпічонок, Ігор Кобаса, Валерій Лаврик; внизу – інженерно-технічні працівники підрозділу.

Print PDF