Наступний після Іоанна Хрестителя день (21 січня) в народі називали Пів-Івана, або Різдв’яним днем. Відзначається рівно через два тижні після Різдва Христового. Крім того, цей празник відомий ще й як “Виряджання (Проганяння) свят”, що повязано із завершенням усіх свят.
Останній святковий день різдвяно-новорічного циклу був повністю присвячений гостинам, бо «Пів-Івана полоще ложки». Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви. 

Найпишніше відзначали його жінки. Годилося в цей день, якщо цього не зробили на Хрестителя, обов’язково внести до хати пряльні снасті, «щоб лихий не поплутав пряжі» (на Сумщині це робили на Голодну кутю — 18 січня). Відтак старші молодиці, прикрасивши гребені, ходили від хати до хати, сповіщаючи, що сьогодні ввечері будуть «свята проганяти», тобто збиратися на останні складчини.
Чоловіки завершували празники в інший, але не менш цікавий спосіб. Як засвідчує П. Чубинський, в Іванківцях, що на Переяславщині, селяни в минулому сторіччі брали в’язанки гречаної соломи, яку молотили в Пилипівський піст, і розносили їх по сусідах. Зайшовши до хати, гість казав:— Нате вам ковбаси!
Це означало, що сьогодні мають бути гуртівні «виряджання». Як ми знаємо, наші пращури вміли не тільки працювати, а й розважатися. Щоправда, організовували празники і колективні застілля вони не будь-коли, як це робиться нині, а переважно взимку, коли було вдосталь вільного часу.

Українські традиції

Print PDF