Андрій Грущак наш давній колега, журналіст, публіцист і прозаїк. Його «разючі інвективи» не раз друкувалися в нашому часописі. І сьогодні виносимо на суд читачів його бачення тих апокаліптичних подій, які відбуваються на східних теренах нашої багатостраждальної України разом із прогнозами майбутнього розвитку теперішньої Росії.
– Андрію, півтора року тому ми розмовляли про болючу для нас тему – тему війни, яку розв’язала проти нашої держави захланна північна сусідка. Дещо про те, що ми мовили, збулося, проте не все. Ти був тоді впевнений, що братовбивча війна скоро закінчиться, як бачиш, не так сталося, як гадалося.

– Погоджуюсь, у той час деякі складні моменти не були зразу мені зрозумілі, як, скажімо, нині. Згідний з тим, що в дечому я таки помилявся. Втім, не помиляється лише той, хто ні про що не думає, і той, хто нічого не робить.
Я іноді й сам себе запитую: чому сумнівався і чому помилявся? Дійшов ось до якого висновку: агресія підлої Росії тоді ще не називалась війною – мілітарною і кровопролитною. До речі, і українці не вважали вторгнення Росії на наші етнічні землі війною. Чому? Бо агресор її не оголошував. А ще не хотіли розсердити кремлівських людоловів, тому-то зі сторони України це була антитерористична операція, яку здійснювали добровольчі загони, волонтери і певні військові формування.
АТО була на підйомі. Вона-то і розпочала звільняти наші географічні території – Донеччини і Луганщини. Як би не масове вторгнення регулярних військ Московії та професійних кримінальних найманців, війна б закінчилася нашою перемогою. Не тільки ми, а й інші, не знали, що блазень Кремля задумав зовсім іншу війну – гібридну. Йому, агресору, не потрібні українські терени, які треба буде освоювати і утримувати. Москва це не потягне, а от знищити нашу Незалежність гадав, що під силу. Спаплюжити все українське – мову, історію, культуру, національні святині, давні надбання, посіяти хаос, розбрат, розв’язати громадянську війну – ось те, аби наша країна остаточно не встала з колін, а точніше – щезла із географічної мапи Європи. Більше того, кремлівського «небожителя» найбільше лякає те, що «Малоросія» відірветься від московської орбіти і приєднається до Європейського Союзу і всесвітніх демократичних цінностей. А це означало б кінець правління його диктаторського режиму, а також смерть «Руськава міра» з його маніакальною ідеєю світового панування. Як бачиш, в Росії нічого так і не змінилося від московських часів ординської епохи.
– Чекай, чекай, а є ще й інший шлях – це демократизація Московії…
– Демократизації – де, коли, як? Зваж, на це Московії потрібно чекати не менше, як півстоліття. Народ, знедолений, затурканий, обкрадений, споєний, не здатен до швидкої перемоги над режимом, але й до перемоги над самим собою. Він звик до царя, котрий має про нього повсякчас дбати – від самого народження аж до самої смерті. Пориви до надмірного шовінізму – так, до повноцінного самоочищення – ні. Такий їхній принцип – диявольський, звісно. Від цього він ні на крок не може нині відступити. Він має вуздечку і дишло: як покеруєш – так вийшло…
– Дехто з політологів твердить, що, мовляв, крах Росії уже розпочався. І ти так вважаєш?
– Гадаю, що так. Розпочався. Точніше, не новітньої російської імперії, а насамперед режиму кремлівської кліки. Перше буде вже згодом. Такий стан речей пророкував Нострадамус і наші мольфари… Росіяни прозріють – я певен тому. Прозріють ціною чужої і власної крові. Причина тут в іншому – назріває переворот у самому Кремлі. Теперішня правляча кліка Росії приречена на небуття. Як, чому? Бо, загравшись, сама собі яму копає. Жити ілюзіями нового світопорядку, ілюзіями світового панування нині неможливо.
Може, я щось дивне кажу? Так, переворот неминучий. Теперішнє оточення Путіна не скине, а лише олігархи. Перші – слабкі і недалекоглядні. Таким Путін потрібен, а вони, звісно, потрібні йому. Бо усі вони вийшли з однієї і тієї ж шинелі, та наділені найвищою і необмеженою владою. Їхні апетити щодо збагачення, ой, як високі! Рабуючи власний народ, вони примножують свої непомірні статки.
А от ті другі – вже трохи інші. Це – олігархи, котрі вважають себе елітою нації, їм теперішній Путін незручний. Ізоляція Росії, недоступність до європейських ринків збуту, неймовірний податковий тиск зі сторони найвищого посадовця Кремля, неможливість повноцінного відпочинку у заморських казкових місцях, арешти і приниження – це ті основні чинники, які заставляють їх не тремтіти перед неминучою розправою над ними. До того ж, ота одвічна заздрість, що їхній патрон більше вкрав, їх, зазвичай, немилосердно душить. А ще той клятий Інтерпол кожної хвилі їх може арештувати – за підтримку пахана і його злочинного режиму. Словом ВВП з боку олігархату не має твердої підтримки.
– Немає – чому?
– Бо ота нить, що пахан свою банду годує, уже розірвалася. При пахані вони непомірно збагатилися, а тому вистачить працювати на нього. Їм лишилось одне – позбутися отої гідри, яку вони собі викохали. І це неодмінно стане, і дуже скоро. Хай особи, які сьогодні підтримують Путіна, остаточно втратять віру в «доброго царя». Прозріння народу змінить Росію, а коли і як – нині трудно зпрогнозувати.
– Добре, Андрію. А що буде з Росією – теперішньою, звісно.
– З Росією? Вона щезне, як і Совєцький Союз, залізши в Афганістан і в непомірні витрати.
– То так, але Росія – не в Афгані. А в нас, Україні.
– О, не тільки у нас, а ще й у Сирії. Сирія поглиблює крах Росії. Чому? Бо вона зі своєю «визвольною» місією там неодмінно загрузне. Сирія – не Афганістан. Афганістан межував із СССР і не мав потужної зброї. А от із Сирією безпосереднього кордону нема. Як туди переправляти боєприпаси, амуніцію, важку техніку, наземні війська? Крім того, сирійці мають зброю. Позаяк, усі російські кораблі можуть бути заблоковані – у Босфорі і Дарданелах. А це дуже вправно може здійснити Туреччина, з якою Росія мости дружби недавно спалила..
– Скажи, чому Росія так підтримує Асада, та його фашиський режим?
– Бо й сама з того ж фашистського гнізда! Не стане отого режиму – втратить сферу впливу в оцьому регіоні. А він у неї – останній. Не хочу бути пророком, але остання імперія зла, якою є сьогодні Московія, впаде. Неодмінно впаде!
– І що тоді? Росію зможуть очолити такі ж самі політики, як теперішні, а може, ще гірші.
– Ні, не ті вже часи, щоб гірші. Певен, до влади прийдуть розумніші люди. Оте болото, що смердить із Кремля, вже всім набридло. Маленький лиш спалах – пожежа буде! Обов’язково буде! Непомірні апетити московської орди кануть у безвість нездійсненних мрій, а так зване месіанство «Третього Риму», як і «Рускава міра» щезнуть навіки, а люд теперішньої імперії навернеться до Бога, дотримуючись світового порядку передових держав.
– Молитимусь, аби так сталося. А що буде з Україною? Із Кримом, Донбасом, Сходом?..
– Шовіністи, що засіли у Кремлі, щезнуть. Пропадуть, як порох на вітрі, й сепаратистські промосковські прихвосні, а Крим повернеться в лоно материкової України. Повернуться й тимчасово окуповані території – так званих ДНР і ЛНР.
– Андрію, і ти в це віриш? Справді віриш?!.
– Смішний, не маю права не вірити. Народ, який століттями прагне свободи, важко підкорити. Свідченням цього є незламний дух нашої Жанни Д’Арк – Надії Савченко. А вона уособлює вольове прагнення усього нашого знедоленого, але невпокореного народу.
– А те, що Путін вліз у Сирію, якимсь чином відверне бандитське вояцтво від України?
– Безперечно. Але ненадовго, бо Росія, як розсадник світового тероризму, робитиме все, аби нас, українців, ще раз поставити на коліна, заставити робити те, що накаже ординська нечесть.
Не вийде! Московського монстра таки доконають – козацька слава, «Ідея і Чин» українського незламного духу, підтримка світу і наших братніх сусідів. Нехай Путін знає: так не вийде. Бо ми тут, на своїй святій землі, а не він. З нами Бог і Україна.
Путіна чекає така ж ганебна роль, як Чаушеску, Каддафі, Хусейна та інших лідерів тероризму. І ще одне: падіння режиму Путіна – крах сучасної Росії.
– І останнє. Твій прогноз щодо майбутнього очільників нашої держави, майбутньої України…
– Вибач, не люблю прогнозів… Керманичі наші, звісно, зміняться – під тиском громадськості чи усвідомлення власної слабкості, пасивності чи аморальності.
Україна, як держава, уже навічно. Прийде нове покоління небайдужих неофітів, яке здатне буде докорінно поправити помилки своїх попередників. Наша держава буде одною із найуспішніших країн теперішньої Європи.
Розмову вів
Богдан БРИТАН

Print PDF