Ми вже публікували короткий нарис про загадку одного поховання на Тустановицькому цвинтарі біля храму Св. Миколая, яке має відношення до пароха Тустанович о. Івана Сінкевича.
О. І. Х. Сінкевич як хормейстер, співак, композитор, відомий своєю педагогічною діяльністю на ниві пропаганди та впровадження церковного нотного співу в ґімназії Перемишля, в духовних семінаріях Перемишля, Львова та Чернівців. Священникові І. Х. Сінкевичу українська культура завдячує як першому біографові Михайла Вербицького.
Іван-Хризостом (з грецької мови – Іван-Златоуст ) народився 27. 09.1814 року (на таблиці пам’ятника стоїть дата – 1815 р.) в селі Військо, де його батько, священик УГКЦ, син дяка, мав прихід. Село Військо, теперішня назва Нові Сади, знаходиться на території Польщі, в 17 км на південь від міста Перемишля, 0,5 км від польсько-української границі.
Батько Івана помер через кілька місяців після народження сина, дітей виховував вітчим, теж священик. Вітчим, в порівнянні з іншими священиками, був свідомим українцем – вдома радо говорив з дружиною та дітьми українською мовою (хоча його прихожани ніколи не чули від нього українського слова, бо і проповіді в церкві аж до 1848 року повинен був промовляти тільки польською мовою – дуже строга вимога тогочасної польської влади в Галичині).
У 1824 році Сінкевич стає учнем четвертого класу нормальної школи в м. Перемишлі.
Від природи він мав абсолютний слух та прегарний, дзвінкий, сопрановий голос.
У 1825 році Іван-Хризостом вчиться в п’ятому класі Перемиської ґімназії, тут починає співати альтом в ґімназіальному хорі, керівник якого ґімназист Яків Неронович (згодом закінчив духовну семінарію, був Порохницьким деканом), володів прегарним тенором.
Від 1826 року ґімназист Сінкевич співає в церкві – ґімназисти щоденно вранці о пів на восьму ходили на Службу Божу в францисканський костел. Спів вівся без нот – «самолівкою – по київському напіву». Хористи ґімназіального хору співали також у великі свята в церкві та на галевих обідах у єпископа і на преміціях – перших богослужіннях нововисвячених священиків.
У ґімназіальні роки на заняття співом молодого Сінкевича дуже великий вплив мали уроки о. Гавриіла Шеховича, викладача церковного співу у Перемиській духовній семінарії.
Від нього хлопець перейняв церковні пісні «київського напіву», що в семінарії традиційно викладалися, та польські світські пісні.
У 1829 році в Перемишлі з ініціативи єпископа Івана Снігурського та на його кошти почалося навчання хористів нотного співу. Капелан єпископа Йосип Левицький, людина рідкої енергії та чудовий організатор, спровадив із чеського міста Брно на керівника хору Алоїза Нанке – талановитого музиканта, що пізніше став відомим композитором. Також о. Й. Левицький підібрав хористів з прегарними голосами: ґімназист І. Х. Сінкевич – сопрано, Матвій Пінковський – альт,семінарист Григорій Чижевич – тенор, оперний хорист Вінкент Серсавій – бас.
Співає в хорі також ґімназист Михайло Вербицький – альт (майбутній відомий композитор, автор музики українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» на слова молодого вченого-етнографа з Борисполя, що під Києвом, Павла Чубинського). Саме тоді й потоваришували ці два хлопці. Пізніше Іван Сінкевич не тільки був однокурсником М. Вербицького у Львівській духовній семінарії, але й його добрим, щирим товаришем і другом. Ось як згадує пізніше про цей хор сам о. М. Вербицький: «Ученики-півціодарениї були від природи рідко существующими красно звучними голосами, между котрими особенно сопрано-півец Йоан Хрисостом Сінькевич, альто-півец Матей Піньковскій і теноре-півці Григорій Чижевич і Спиридіон Алексевич так красними і чистими голосами одарени були, же вигляданиї півці при операх могли би щасливими бути, єсли би їх природа такими голосами одарила».
Сінкевич дуже добре грав на гітарі і за його допомогою Вербицький із запалом почав навчатися гри на цьому інструменті. В той час гітара була надзвичайно поширена, бо заміняла фортепіано і відігравала першорядну роль у домашньому музикуванні.
І. Х. Сінкевич приїжджає 1833 року в Чернівці і з початком навчального року студіює на другому курсі філософії – у восьмому класі Чернівецької ґімназії. Тут він, як українець, в неділю ходить у греко-католицьку церкву і бачить сумну картину – до самого Богоявлення 1834 року (19 січня) у церкві ніколи не було більше 10-11 прихожан. Щоб спробувати витягнути українську інтелігенцію з костелів до церкви, створює церковний хор та вчить хористів співу зі слуху. Першим твором, виконаним цим колективом у церкві, була композиція талановитого українського композитора Дмитра Бортнянського «Буди ім’я Господнє». Треба зауважити, що саме духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України, бо його творчість представляла високопрофесійне багатоголосся.
Професор філософії Барановський, почувши спів церковного хору, із радістю та здивуванням питав гімназиста Сінкевича: «Ви співаєте концертово, де ви того научились?».
Після цієї заохоти гімназист Сінкевич ще з більшим завзяттям зайнявся хоровим співом. Він має невеликий, але гарний хоровий колектив – Дмитро Янович (баритон), Фелікс Шумлянський (бас), Антоній Кохановський (сопрано), Стебельський (альт). Вперше хор виконує цілу літургію на чотири голоси в листопаді 1833 року на похороні о. Теодора Лаврецького, першого пароха і декана Української греко-католицької церкви в Чернівцях. Найбільшими покровителями церковного співу тут були проф. Барановський (син дяка, свідомий українець), префект гімназії Глац, катехит Амтман (чех, музикант).
У Чернівцях І. Х. Сінкевич починає свої перші спроби компонування музикальних п’єс. На слова віршів Юліана Скопчинського (пізніше він був священиком у с. Пилипчу) кладе на ноти для чотирьох голосів дві п’єси: «Spiesznymkrokiemtuprzybywamy» та «Zyj w szczкњciu i spokoju» («Поспішно тут приходимо» та «Живи у щасті та мирі» – пол.).
Хор виконує ці композиції на іменинах проф. Барановського та на балу з нагоди дня народження імператора Австрії Франца ІІ (з добавкою «Многая літа»).
Авторство Сінкевича підтверджено записом під 1835 роком в протоколі записок прихода с. Гусаків. З тих пір чернівецька інтелігенція, без різниці в віросповіданні, почала приходити в греко-католицьку церкву, щоб тут послухати гарного співу цього церковного хору.
Переїхавши в 1835 році до Львова, І. Х. Сінкевич вступає на перший рік Львівської духовної семінарії. Він має велике бажання вчити студентів нотного співу, проте зустрів тут сильний опір як зі сторони ректора Теліховського, так і самих вихованців семінарії. В цей час у Львові була поширена думка, що тільки «самолівка» (спів на слух ) – це український спів, а спів по нотах – німецька метода, неприйнятна в Галичині. Проте ґрунт для вивчення нотного співу поступово готувався. Сінкевич вибирає здібних студентів для хору: Теофіла Кордасевича, Антона Гелитовича, Спиридона Алексевича, Івана Гумецького, Климента Подляшецького і пильно вчить їх нотного співу. Виступати публічно в церкві цьому хорові не дозволялось, тільки у 1836 році, після тривалих клопотань, отримали дозвіл співати у Великодню П’ятницю при Божому Гробі.
У 1837 році репетиції хору відбувалися кожного дня після вечері на квартирі Сінкевича. Цього року хор дістав можливість співати по нотах в семінарській церкві кожної неділі, бо сорок семінаристів-співаків на самолівку в цей час співали в кафедральній церкві св. Юра.
Перед прийняттям духовного сану Сінкевич одружився з Людовикою з Левицьких і був посвячений у сан священика в 1839 році.
Після висвячення він адміністратор церкви в селі Горохівці Перемиського деканату – 1839-1840 р., с. Радохінці Мостиського деканату – 1840-1842 р., адміністратор с. Гусаків Мостиського деканату – 1842-1843 рр. З 1843 по 1883 р. о. Іван Хризостом парох у церкві Пророка Ілії у с. Любині Яворівського деканату. З 1883 по 1889 р. – парох церкви Преображення Господнього в с. Тустановичі Дрогобицького деканату.
Перебуваючи саме на тустановицькій парафії, о. Іван Сінкевич пише спогади «Начало нотного пєнія в. Галицкой Руси» (Воспоминанія старого священика», друкованих в журналі «Бесіда» в 1888 р. ч. 1 – 6).
Своїм синам Кипріяну (1843), Орестові (1845) та Анатолю (1853) ще перед їхнім навчанням в Перемиській ґімназії о. І. Х. Сінкевич дав дуже грунтовну загальну і музичну освіту. Після закінчення духовної семінарії всі троє отримали духовний сан та працювали для свого народу.
Киприян Сінкевич висвячений 1868 р, Орест Сінкевич – 1869 р, а Анатоль Сінкевич – 1879 року.
Ось така доля талановитого композитора, пропагандиста нотного хорового співу в Галичині й на Буковині, останки якого покояться в Бориславській землі.
У цій статті використано працю Ореста Пушика, спогади о. Івана Сінкевича та о. М. Вербицького.
Р.ТАРНАВСЬКИЙ,
історик, краєзнавець

Print PDF