Кожна людина наділена певними здібностями, але вони різні для кожного. Одні розкривають свій природний хист в галузі спорту, інші розвивають свої вміння в науці, а хтось має творчі здібності. І от своїми талантами поділилася з нашими читачами досить неординарна особистість – людина, яка поєднала в собі і жіночу красу, і чоловічу мудрість, і неабияке вміння творити руками. Знайомтесь: Оксана Стефанишин. Це єдина жінка в історії Борислава, яка захистила дисертацію на здобуття наукового кандидата технічних наук із спеціальності «Машини нафтової та газової промисловості». Унікальність цієї жінки ще й в тому, що вона вміє ремонтувати електродвигуни та генератори. Ця робота потребує професійних навичок – необхідно добре знати робочі характеристики двигунів та правильно обчислити всі дані. І пані Оксані це з легкістю вдається. Працюючи інженером-технологом на ЦБВО, її жіночі руки, на прохання колег по роботі, не один раз заміняли обмотку малесеньким моторчикам.

І це ще не все. Оксана Іванівна займається ще й творчістю, зокрема вишиває рушники, робить родинні обереги ляльки-мотанки, картини із соломи та пір’я, вироби з пап’є-маше та різні подарункові сувеніри. З чого усе почалося?
Доля цієї талановитої жінки була нелегкою. Вже в 14 років залишилася без батьків. І в житті завжди давала собі раду сама. Народилася і живе в місті Бориславі. І так як наше славне місто спеціалізується в основному на видобутку нафти, вона вступила на навчання в Дрогобицький нафтовий технікум по спеціальності «Обслуговування і ремонт обладнання нафтових і газових промислів». В 1986 році, закінчивши навчання, пішла працювати на ЦБВО, де працює дотепер. Спочатку працювала учнем токаря, згодом її перевели у конструкторський відділ, потім знову перевели у цех. Але на цьому юна Оксана не зупинилася. Вона вступає до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу на заочну форму. Знання та вміння Оксани Стефаниш оцінив професор університету і запропонував дівчині написати наукову працю. Вона й написала, і як результат, була прийнята на магістратуру по спеціальності «Обладнання нафтогазової промисловості», а потім аспірантура. Там Оксана Іванівна оволоділа методами наукового дослідження та написала близько сорока наукових праць.
Після п’яти років захисту дисертації пані Оксана має вправо вступати у докторантуру. Їй уже запропонували тему роботи, однак жінка ще в роздумах.
На сьогодні Оксана Стефанишин є співавтором монографії «Мобільні вимірювальні системи в нафтогазовій та гірничій промисловості». Це книги з поглибленим вивченням створення мобільних вимірювальних систем для контролю свердловинних штангових насосних установок і шахтних підйомних комплексів. По цій монографії Оксана Стефанишин написала підручник для студентів, яка зараз на стадії друку.
Але найбільше, ким гордиться Оксана Іванівна – це її сини.
«Я, як і кожна мама, не можу не хвалити своїх дітей, – розповідає Оксана Іванівна. – Мої сини на цей час займаються художньою ковкою. От наші ворота, поштова скринька, перила до сходів, квіти – це все робота рук моїх синів. Молодший син Андрій має нахили до дизайнерсва. І він завжди говорить, що головне бачити не калюжу під ногами, а бачити зірки в цій калюжі. Зараз він займається розробкою верстата для лущення горіхів. Старший син Сергій своїми руками виготовив піскоструй, газову піч, щоб нагрівати заготовки. Також сам зробив унікальний молот до кузні на двигуні. Я дуже горджуся своїми синами. Мені приносить колосальне задоволення, коли я бачу, що мої діти чогось в житті досягають. І саме вони надихають мене працювати та творити. От саме для них я вишила весільні рушники – один із лебедями, другий із голубами. Незважаючи на те, що рушники вишивають дівчатам, один ми вже задіяли, а другий чекає свого часу».
У Оксани Стефанишин є маленький онук Арсенчик, який також надихає її на творчість. От і першу ляльку-мотанку пані Оксана зробила саме для нього. Адже за давнім українським звичаєм при народженні дитини мама виготовляла ляльку-мотанку. ЇЇ укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров’я. Зробивши такий оберіг своєму онукові, Оксана Іванівна настільки захопилася цим процесом, що тепер у неї таких ляльок-мотанок уже понад десяток. Кожнау з них майстриня робить дуже ретельно: одягає в українське народне вбрання, додає різні елементи одягу, які є символічними, і виготовляються на різні потреби. Тобто кожна із цих народних ляльок по-своєму унікальна, із духовним змістом та має своє призначення.
А ще для свого улюбленого Арсенчика, Оксана Стеванишин виготовляє і різноманітні м’які іграшки. Тут і сніговички, і зайчики, і котики. А найголовніше те, що все це зроблено з любов’ю та душею.
Серед усього цього різномаїття творчих робіт талановитої жінки є і глечики, виготовлені технікою пап’є-маше. І це захоплення має свою історію.
«Рік тому мене спіткала біда. Я тяжко захворіла, – ділиться своїми переживаннями пані Оксана. – До речі, дякуючи Богові та усім тим людям, які мені допомогли, я сьогодні можу працювати, любити своїх дітей, онука і творити красу…Хотілося б подякувати та низько вклонитися за моральну та фінансову підтримку своїм колегам по роботі, всім працівникам ЦБВО та усьому колективу Надвірнянського навчального комбінату, де я працюю викладачем по сумісництву. І от після цієї операції мені не можна було нахилятися і важко працювати. Але мої руки завжди хочуть щось робити. І я собі так подумала, що займуся технікою пап’є-маше.

Для цієї роботи необхідно багато часу і багато терпіння, а це мене якраз і заспокоює. В мене був стародавній глечик, дуже гарний, і в сусідки своєї один взяла, і почала опановувати техніку пап’є-маше».
Є і ще одне захоплення в Оксани Стефанишин, яке приносить їй радість – це квіти. На своєму подвір’ї жінка виростила понад тридцяти видів жоржин та чотирнадцять видів нарцисів.
Життєвий шлях цієї талановитої та сильної духом жінки не простий, однак вона ніколи не скаржиться, а постійно працює та творить. Незважаючи на всі труднощі життя, душа у неї творча, натура – працьовита, наполеглива та господарська. І як результат – чарівні вишивки, картини, обереги, а ще – затишок оселі, і гармонія між усіма, хто з нею живе. ЇЇ оселя, яку вона разом із своїми дітьми відремонтували та облаштували, неповторний острівець спокою і добра. І до людей вона йде з відкритим серцем і з бажанням допомогти тим, хто потребує помочі.
Рік, що минув, і для Оксани Іванівни був непростим. Але вона дякує Богові, що прожила його разом із своїми найдорожчими. І щиро бажає усім, щоб 2016 рік приніс у кожну домівку добро, щастя, аби усі: і великі, і малі були здорові. «Нехай у ці різдвяні свята, на кожному кроці, таланить у житті, – вітає всіх читачів часопису «Нафтовик Борислава», Оксана Стефанишин, – нехай примножуються статки у кожній хаті, щоб люди мали працю і отримували задоволення від неї».
А я слухала майстриню, і виникло бажання: якби могла, то зробила б її життя без смутку і горя, без журби і хвороби. Тож усього Вам, Оксано Іванівно, найкращого, і нехай Господь Бог завжди оберігає Вас і всю Вашу родину.
Леся КУЗНЯК-ТОПОРОВИЧ

Print PDF