Воскресіння Лазаря стало головною причиною вироку смерті на Ісуса Христа. Ця подія стала найголовнішою подією перед Страстями Христовими. Ісус, Який любив Лазаря і знав, що він уже помер, прийшов у Витанію. Почувши про прихід Ісуса, Марта негайно вибігла до Нього, промовивши: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат…» (Ів. 11, 21).
«Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат! Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне. Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це? Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе! А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат! А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам, і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися! І закапали сльози Ісусові… А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його! А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер? Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав. Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою… Ісус каже до них: Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив… І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували» (Ів. 11, 25–45).
Ця подія настільки вплинула на сучасників Ісуса Христа, що вони були натхненно перейняті нею, адже була подолана смерть. Якщо людина може знову оживати, то їм не страшне уже ярмо римлян, бо вони можуть спокійно з таким Месією, з таким Вождем іти в бій проти ненависного Рима. Смерть уже не пошириться на нікого, адже Він піднесе їх з мертвих. Смерть подолана, а люди будуть завжди молодими, завжди будуть красивими та міцними. Це почуття піднесеності загалу неможливо було описати.
Сьогодні людина також марить про це. Сьогоднішня наука та окультизм прагне здобути знання для регенерації, тобто домогтися такого розвитку, такого стану, щоби вона не помирала, але щоби літала у зоряних просторах, щоби була завжди здоровою, сильною, міцною та молодою.

Людина прагне цього постійно і думає, що це реально можна здобути. Предки та попередники думали про Бога і вважали, що Він є Тим, що має оживити та знищити смерть. Але для людини є необхідною смерть та суд, бо причиною смерті є принесення в людське єство втрати Бога. Через втрату Бога прийшли смерть, старіння, хвороба, немочі.
Ісус воскресив Лазаря, але і Лазар повинен був померти разом із Христом за Євангелію. Ця подія, тобто воскресіння Лазаря, була вирішальною для засуду Ісуса, адже ж сказали Первосвященики: «Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ! А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути! А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей. Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його» (Ів. 11. 47–53). Винесли засуд смерті.
Римляни ніколи не залишали без уваги такі події, які впливали на хід життя в Ізраїлі. Вони пильно стежили за тим, що діялося в релігійних рухах Ізраїля. А Ісус на це не зважає. Він каже: «Оце в Єрусалим ми йдемо» (Mт. 20, 18). У відповідь Петро говорить: «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!» (Ів. 13, 37). Клянеться.
Яка слабка людина? Через декілька днів він зречеться Спасителя. Апостол Тома говорить: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати» (Ів. 11, 16). Через декілька днів він забуде про ці слова і також зречеться свого Учителя, втікаючи з Оливного городу. Сьогодні учні Ісуса думають, що підуть за Ним до кінця: у в’язницю, на смерть, але через декілька днів покинуть, втечуть, зрадять.
Ісус, як Господар, наказує привести осла (пор. Мт. 21, 2). «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх. А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під’яремної сина. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них» (Mт. 21, 2–7). Чому привели осла, адже для тріумфального входу в Єрусалим пасувало б взяти коня, як символ міці і могутності. Ісус не іде в Єрусалим з мілітарною силою. Він іде на осляті, щоби стати символом миру в Ізраїлі. Він бере осла, на якого ще ніхто ніколи не сідав, адже ця тварина визначена для вантажів, для їзди. Але на нього ще ніхто не сідав. Тільки ті тварини, які ще не були у вжитку людини, могли визначатися для Бога на жертву. Саме тому Він бере тварину, на яку ще ніхто не сів.
Учні кидають на осля свої одежі, бо воно ще не мало на собі жодного вантажу, жодного сідла. Але це також знак вияву пошани до Ісуса. Йому кидають одежі не тільки тому, щоби Він сів, але також кидають їх під ноги. Вони знають, що ті одежі, на які Він стане, будуть захистом від демонів, вони стануть захистом від зла і принесуть благословення у їхні сім’ї та родини. Стелять ці одежі під ноги Ісусові, який на осляті в’їжджає в Єрусалим.
Люди ріжуть зелені гілки пальмового віття і також кидають йому під ноги. Пальмова вітка завжди символізувала нове життя, тобто воскресіння. Вона символізувала і воскресіння Лазаря та була ознакою майбутнього воскресіння Христа.
Дорослі кидають пальмові гілки під ноги Ісуса, а діти вигукують: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!» (Ів. 12, 13). «А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?» (Mт. 21, 15–17). І додав: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Лк. 19, 40).
Христос входить торжественно у Єрусалим. Цей вхід Свята Церква віддавна знаменує, як вхід Ісуса у Святих Тайнах у серце людини, у людське життя. Ісус входить з миром, як символ надії на Воскресіння, як Податель вічного життя у Святому Причасті. Так як Він увійшов у Єрусалим, так Він входить у серце і душу людини, щоби царювати і дати нам вічне життя та воскресіння. Тоді Він дав нове життя чотириденному Лазареві.
А скільки триватиме наше життя у гробі? Чи воно буде також чотириденним, чи тисячоденним, чи може тисячолітнім життям поза гробом? Яке життя ми пройдемо після нашої смерті? Скільки ми будемо жити там у засвітах?! Не знаємо. Але знаємо одне, що Він нам дасть воскресіння і вічне життя. Амінь.
о. д-р Роман ВАСИЛІВ,
парох церкви Святої Анни,
декан Бориславського деканату УГКЦ

Print PDF