Ротавірусна інфекція, ротавірусна діарея, ротавірусний гастроентерит – це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується проносами, блюванням, загальною слабкістю, підвищенням температури тіла.
У Бориславі 2014 року зареєстровано 56 випадків гострих кишкових захворювань, з них – 21 випадок ротавірусного гастроентериту, що складає 37,5 % від усіх зареєстрованих випадків, в т. ч. у дітей від 0 до 17 років – 20 випадків, у віковій групі до одного року – 7 випадків, 1 – 4 роки – 11 випадків, 5 – 9 років – 2 випадки, тобто питома вага дітей серед усіх захворілих на ротавірусний гастроентерит складає 95,2 %.
Збудник ротавірусної хвороби вперше був виявлений 1973 року в біоптатах слизової оболонки дванадцятипалої кишки.
Ротавіруси характеризуються високою стійкістю на різних об’єктах довкілля і зберігають свою життєздатність протягом місяця, у фекаліях – до 7-и місяців, у водопровідній воді при температурі 20-40˚ С – до 2-х місяців, на овочах – при 4˚ С – 25 – 30 діб. Ротавірус гине при кип’ятінні.
Сприйнятливість до захворювання на ротавірусну інфекцію висока серед усіх вікових груп населення, але найбільша у дітей віком від 6-и місяців до 2-х років.
Джерелом поширення при ротавірусній інфекції є хвора людина або вірусоносій. Виділення вірусу з фекаліями починається одночасно з першими проявами хвороби і досягає максимуму на 3 – 5-й день, а закінчується на 7 – 10-й день хвороби.
Часто для дітей джерелом інфекції стають дорослі люди – вірусоносії, які не дотримуються правил особистої гігієни в побуті під час догляду за маленькими дітьми, під час приготування їжі і т. д.
Основний механізм передачі інфекції – фекально-оральний, який реалізується при побутових контактах через іграшки, соски, меблі, одяг, забруднені руки дорослих та дітей.
Ротавіруси потрапляють в організм людини через ротову порожнину і без перешкод досягають тонкої кишки, де починають розмножуватися, спричиняючи захворювання.
Інфікування можливе також при вживанні інфікованої ротавірусом їжі та води. Не виключається повітряно-крапельний механізм передачі вірусу (при пчиханні хворої людини). Ротавіруси можуть призводити до запальних процесів верхніх дихальних шляхів, що нагадує ГРВІ. У деяких хворих з’являються нежить, почервоніння в горлі, біль при ковтанні.
Багаторічні спостереження виявили, що найбільші спалахи цього захворювання виникають під час або після епідемії грипу, за що ротавірусне захворювання отримало в народі неофіційну назву «кишковий грип».
Спорадичні (поодинокі) випадки захворювання на ротавірусний гастроентерит реєструються протягом усього року, проте основна кількість захворювань реєструється в листопаді – травні, найвищий рівень захворюваності – у січні – березні.
Ротавірусна хвороба клінічно перебігає, як гастроентерит.
Інкубаційний період (період від моменту потрапляння збудника в організм і до появи перших клінічних ознак хвороби) триває від 15-и годин до 3 – 5 днів, але, як правило, не перевищує 48 годин і лише в окремих випадках досягає 7-и днів.
Хвороба починається гостро. Основні клінічні симптоми розвиваються протягом 12 – 24-х годин. Першими ознаками є нудота і блювання, пронос, біль у животі, підвищення температури тіла до 38-39˚С. Блювання з’являється одночасно з проносом або частіше випереджує його. У більшості випадків блювання закінчується протягом доби, повторюється 3-4 рази.
Пронос є постійною ознакою хвороби. Позиви до дефекації з’являються раптово, супроводжуються «бурчанням» і болями в животі. Фекалії водянисті, у великій кількості, жовтого або жовто-зеленого кольору, пінисті, з різким кислим запахом.
Хвороба триває 7 – 9 днів і найчастіше закінчується видужанням.
За ступенем важкості перебігу розрізняють три форми ротавірусного гастроентериту: легку, середньоважку, важку.
Легка форма характеризується випорожненнями до 5-и разів на добу. У хворих на середньоважку форму випорожнення до 10 – 15-и разів на добу. Зневоднення, що спостерігається при цій формі хвороби не перевищує І ступеня (втрата близько 3 % маси тіла).
Тяжка форма хвороби характеризується значною інтоксикацією, випорожненнями до 20-и разів на добу з великою кількістю водянистих фекалій та багаторазовим блюванням. Зневоднення може досягати ІІ-ІІІ ступеня (втрата 6 – 9 % маси тіла).
Зневоднення – найсерйозніший симптом ротавірусної інфекції у малих дітей, який виникає через втрату рідини організму. Саме ступінь зневоднення визначає важкість стану дитини.
Прогноз у разі своєчасного і адекватного лікування сприятливий.
Постінфекційний імунітет після перенесеної хвороби нетривалий.
Основні заходи профілактики ротавірусної інфекції такі:
Основу профілактичних заходів становлять загально-гігієнічні заходи, спрямовані на запобігання і поширення збудників водним, харчовим, контактно-побутовим шляхами:
1. Використовувати для пиття та миття посуду треба лише перекип’ячену воду.
2. У випадку підтоплення криниць проводити відкачування води, очищення колодязів та їх дезинфекцію.
3. Обов’язково щоденно дотримуватись правил особистої гігієни.
4. Не використовувати для пиття, приготування їжі та миття посуду воду з незнайомих джерел водопостачання. Для пиття і приготування їжі використовувати бутильовану питну воду або воду з централізованих джерел водопостачання.
5. При неорганізованому відпочинку для пиття та приготування їжі мати з собою запас питної води; для миття посуду і рук використовувати тільки профільтровану і прокип’ячену воду.
6. Перед споживанням овочів, фруктів та ягід їх необхідно добре промити питною водою; для споживання дітьми – облити кип’ятком.
7. Перед приготуванням та вживанням їжі обов’язково мити руки з милом.
8. Обов’язково мити руки і після відвідування туалету.
9. При виникненні захворювання на ротавірусний гастроентерит у сім’ї госпіталізувати хворого в інфекційний стаціонар для проведення відповідного лікування, не займатися самолікуванням.
10. Особи, які доглядають за хворим, повинні часто мити руки, обробляти їх антисептичними засобами. Обробка рук 70 % етиловим спиртом інактивує ротавірус і запобігає передачі захворювання.
1. Забруднені поверхні (у квартирі, дитячих колективах і т. д.) треба обробляти дезинфікуючими засобами, зареєстрованими в Україні.
12. Для запобігання випадкам захворювання у сім’ї чи колективі за особами, які контактували з хворим, встановлюється медичне спостереження протягом 7-и днів медпрацівниками ЛПЗ.
Галина ГЕРМАН,
лікар-епідеміолог Дрогобицького МРВ ДУ «ЛОЛЦ» ДСЕСУ

Print PDF