Не стало ще однієї людини – світлої і творчої. Не стало моєї однокурсниці Анізії Романівни Вибранець-Онищак. Народилася у 1949 році у Бориславі. Із нею та її чоловіком мене зв’язувала давня приятельська дружба – ще з 1966 року. Анізія та Роман, як і я, навчалися на українській філології Дрогобицького Державного педагогічного інституту ім. Івана Франка. Правда, з третього курсу вона в міру певних обставин (через одного доцента – бабія) змушені були перевестися на заочну форму навчання. Згодом Анізія поступила до Львівського Державного університету ім. Великого Каменяра.

Усе своє творче життя вона працювала журналісткою – спершу у Стрию, потім – у Бориславі та у Дрогобичі. Її статті завжди були відважні і свіжі, глибокі і ніжні. Крім того, вона писала поезію і прозу – зокрема нариси і новели. Брала інтерв’ю у багатьох відомих людей Дрогобиччини.
Мені близька ця родина ще й тим, що я був на їхньому весіллі – і свідком, і старшим дружбою. Часто гостював у стрийській господі, що на передмісті міста, перед самим мостом справу, яку вони винаймали. Бачив, як зростав їхній син – Тарас (тепер у Львові). Є у них і донечка Наталка, що мешкає нині у Косові (Івано-Франківщина). Певний час вони проживали у Бориславі – спершу у помешканні Анізиної бабці, згодом – у багатоповерховому будинку біля СШ № 5 і в Дрогобичі, останнім часом у міському мікрорайоні Нова Волоща. На жаль, у їхній новій господі мені не довелося побувати – через різні життєві обставини…
Анізія обіцяла мені написати статтю-рецензію на мою першу збірку поезій «Перевесло», але… не встигла. За рік-півтора вона видала три свої книги – новел та журналістських публікацій, інші видання. Жаль, що пішла у Засвіти у свої 65-ть років. А могла ще багато чого зробити – у журналістиці і в літературі. Вона любила свою роботу, дорожила сім’єю, кохалася у квітах. Померла 10 листопада вночі. Хоронитимуть її у Косові (така її остання воля). Пухом тобі земля та царство Небесне дорога Анізіє!
Я щиро співчуваю своєму приятелеві Роману, бо він, як і я, став, на жаль, вдівцем, самотньою піщинкою у наскрізь обширному світовому просторі. Так, співчуваю, Романе. Дуже співчуваю!
P. S. Певен, читачі підгірського Галицького краю завжди пам’ятатимуть про щиру і великодушну Людину – Анізію ОНИЩАК.
Андрій ГРУЩАК.

Print PDF