листопад 13, 2015 
Naftovyk
Тиха осінь вистелила опалим листям дорогу до Бога світлій людині – Анізії Онищак. Скорботними краплями смутку ранок сповістив нам про втрату, про земну втрату. Сказати, що ті, до кого пані Анізія торкалась словом, душею, шляхетністю, чарівністю її квітів, прощаються з нею навіки – це неправильно. Її витончена душа відлітає до Божої оселі, а нам залишається невидима присутність у думках і творча присутність у літературному спадку. З надестетичним сприйняттям світу йшла пані Анізія земними дорогами, тому й у Божу путь вона пішла злегка затуманеним золотавим ранком, зумівши попрощатись із своїми улюбленими квітами. Є люди, світло яких не гасне. Для всіх, хто хоч раз був поруч з Анізією Онищак, вона не згасне ніколи. Вічна пам’ять.
Ірина ДАНКІВ
Print 
PDF
Опубліковано в рубриці 
Мітки: 
