Минулого тижня п’ятниця запам’яталася для відвідувачів Історико-краєзнавчого музею художньою мандрівкою мистецько-життєвим шляхом талановитого художника, невтомного борця, мудрого учителя та щирого патріота Левка Скопа. Того дня відбулася презентація його поетичної збірки «Сон в електричці на межі півсвідомості» та майстер-клас з малярства.
Скоп Лев Андрійович – український мистецтвознавець, художник-реставратор, іконописець, викладач Львівської академії мистецтв (до 2013) учасник Євромайдану, поет, музикант (учасник музичного гурту «Чорна Дебра»), учасник творчого об’єднання «Кактус», провідний працівник музею «Дрогобиччина»; багаторічний дослідник дрогобицької дерев’яної церкви Св. Юра. Мешкає у Дрогобичі, працює художником-реставратором у відділі дерев’яної архітектури музею «Дрогобиччина».
Про таких як Левко Скоп можна сказати «Людина від Бога». Змалечку виховуючись у повазі до Бога і любові до Батьківщини він виріс надзвичайно сильною та незалежною особистістю. Як розповів сам митець, найважливіше, що передали йому його рідні це гідність і честь. Саме відтоді він зарікся, що ніколи не брехатиме в малярстві, поезії чи науці, а чи іншим людям. І коли хтось стоятиме над прірвою, пан Лев готовий подати руку, навіть якщо це пізніше може принести йому неприємності, він і не буде задумуватись про таке.
Будучи надзвичайно талановитим, Левко Скоп вважає, що такими є всі люди без винятку. На його думку, не існує неталановитих людей, а є лише ті, хто його закопав. «Кожна середньостатистична людина народжується зі своїм унікальним талантом, – пояснює пан Лев. – Але дуже часто в дитинстві самі батьки вбивають цей несміливий порив, як от кажуть, заривають його в землю. Дуже велика справа — віра. Треба підказувати людині, допомагати, підставляти дружнє плече. Нехай навіть тобі кажуть: «Ти малюєш погано!» А ти у відповідь: «Як є. Малюйте ліпше». Не можна зупинятися, треба розвивати свій талант, треба вірити».
Про свою роботу митець також розповідає із захопленням і особливим блиском в очах. Він говорить, що творити з примусу і для кількості – це насилля над душею і талантом любого митця. Особисто він отримує величезне задоволення від роботи, будь то написання ікони чи наукової статті – все має іти від душі, тим треба «горіти». «Дуже не люблю слова «жертва», – розповідає пан Лев. – Не люблю пафосу на кшталт: «Цей чоловік на олтар науки поклав своє життя і тралі-валі». Це ж брехня. Якщо людина чомусь присвячує своє життя, якійсь справі — то це їй в кайф. Тож яка це тоді жертва?».
До іконописання у Левка Скопа теж свій підхід – щоб почати малювати ікону потрібно, щоб прилетіли ангели. «Ікони я сам не розписую, а ангели їх розписують. Деякі ікони мої чудотворними вже стали, як то в костелі Ольги і Єлизавети. Але тут є один момент. Свої ікони не можна хвалити, то дуже погано. Я люблю дарувати свої ікони. Тепер часто їх передаю родинам майданівців чи тих, чиї сини воювали. Багатьом людям вони не подобаються. Дехто переконаний, що вони мають бути тільки канонічними: грецькі й візантійські. Не сприймають те, що я роблю. Але я від свого не відступаю й малюю те, що відчуваю. Люблю наодинці поговорити з Богом. Іду в Церкву, коли відчуваю потребу, а не для того, щоб щось там відбути. Патетика в таких випадках зайва».
Зайнятись іконописом підштовхнула пана Левка одна подія ще у його бурній рок-молодості. «Коли ми грали в рок-групі, я намалював на картоні ікону, – з усмішкою розповідає митець. – Нарисував так, як я собі уявляв це. І от прийшов до мене в гості одного разу бас-гітарист і каже: «Яка класна! У мене бабця в Білорусі живе, я би їй таку подарував». Тоді я ту ікону йому й віддав. Минуло трохи часу і я вже забув про цей випадок. Коли ж знову його побачив, то почув історію про те, як бабця, побачивши ікону, вхопила її, як почала цілувати, бігала з нею по хаті й не знала, де поставити. Після цього почав малювати більше. Ще з дитинства у мене була якась фатальна любов до церкви, її культ. Трохи пізніше я захоплювався картинами і поезією Шевченка. Довкола мене виникали моменти, які провокували творити. Я не вважаю себе професіоналом у всіх сферах. Більше того — я себе називаю аматором, який постійно щось шукає, риється в собі, в своїх можливостях».
Збірка віршів «Сон в електричці на межі півсвідомості», яку того дня пан Лев презентував увазі бориславців, вперше побачила світ завдяки його студентам з Академії мистецтв. «Мені було приємно, коли я не планував видавати своїх віршів, а мої студенти зібрали їх і видали, – із захватом ділиться спогадами Левко Скоп. – Зробили мені такий неочікуваний подарунок, скинувшись грошима зі стипендії. Я нічого не знав, це був такий сюрприз! Пачку книжок з моєю лірикою подарували. Видання студентів досі в мене є, для кожного вчителя такий подарунок був би дуже дорогим».
Як тільки почалися активні дії на Майдані, Левко Скоп не зміг спокійно сидіти вдома і одразу поїхав туди. «24 листопада я стояв за своїх — за маму, за батька, за бабусю. Хтось приїздив, дехто від’їздив. А я лишався! Не міг я поїхати додому. Я там честь свою відстоював і гідність. Одного дня було багато людей, іншого — значно менше. Це мене пригнічувало. Мені казали: «Давай, з’їзди додому!» Не міг. Я реально бачив, що нас там було мало. Як згадаю ті штурми, ті стрілянини — болить досі. Я спочатку стояв з усіма, а потім почав ікони малювати й роздавати людям. Там у мене була гора дощечок (тих, що не спалили на Майдані) і я малював на них, дарував нашим бійцям. Також в той час постійно брав участь в арт-проектах, виставки робив на підтримку Майдану. Одна з них з Небесною сотнею пропала. Я дивом тоді вижив. Страшно це пережив, не міг змиритися з тим, що я живий, а молоді люди загинули. Перший раз в житті перестав малювати. Такий біль був, що я не хотів малювати. Добре, що вчасно взяв себе в руки. У нас є така соціальна проблема — еліта іде на фронт, а середній клас, ті, що панікери, намагаються вирватися за кордон. А головне зараз — віра й чітка визначеність, за кого ти й за що. Нині разом з іншими митцями-майданівцями далі допомагаємо армії. Ми продаємо картини й ікони, а за отримані гроші купуємо нашим воїнам спорядження. Відправляємо їх конкретним батальйонам, щоб точно знати, що вони доїхали. Перший аукціон з друзями зробили, потім другий, третій, і так цим займаємося донині. У моєму житті зараз немає нічого іншого, крім війни. Тому я дуже поважаю тих, які не ховаються від армії. Тих, які вночі сміливо йдуть у розвідку, ризикують своїм життям і бережуть свою і нашу гідність».
На презентацію збірки прийшло чимало людей, які були в захваті від щирості митця та тієї енергії, яку він випромінював і якою ділився з кожним присутнім. Окрім збірки своїх поезій, Лев Скоп привіз й інші свої друковані праці, а також деякі зі своїх картин та ікон. На зустрічі розповідали свої враження від виставки і спогади про знайомство із митцем заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, директор історико-краєзнавчого музею Андрій Спас, настоятель храму УГКЦ Успення Пресвятої Богородиці отець Микола Пишкович, молодий поет, співак, голова ГО «Цвіт нації» Віктор Кравцов.
Як поділився враженнями від зустрічі Віктор, він набрався натхнення ледь не на все життя вперед. «Левко Скоп – надзвичайна людина. Його творчість настільки надихає, що хочеться творити знову і знову. Я придбав собі його збірку віршів і не дарма. Прочитавши всього одного вірша у мене вже появилось не менше п‘ятдесяти інший ідей та тем, які можна розвивати далі. Він вміє написати настільки просто, зрозуміло і лаконічно, що воно вміщатиме в собі цілий всесвіт. Так може лише той, у кого відкрита Богу душа».
Після презентації пан Лев поділився своїми вміннями і знаннями з вихованцями Бориславської дитячої школи мистецтв. Юні художники отримали майстер-клас з іконопису і мудрі життєві настанови, що ніколи не варто відмовлятися від того, що ти хочеш. «Коли хтось мені каже, що хотів би малювати, то я відповідаю: «Малюй!». Але чомусь я одразу у відповідь чую, що хочуть, але не знають що. Тоді моя відповідь ще простіша – то не малюй. Дуже не люблю вагань. Хочеш зробити — зроби! І не думай десять років, чи варто».

Print PDF