Шановна редакціє «Нафтовика Борислава». Довго розмірковував, але вирішив через нашу міську газету звернутися до мешканців міста і висловити свої думки з приводу нинішнього дня і майбутнього Борислава. Не можу бути байдужим. Бо в цьому місті я народився, тут минуло моє дитинство і юність, для мене Борислав – це частинка мого життя. Я тут пропрацював десь двадцять п’ять років. І зараз мені не соромно дивитися в очі людям, з якими довелося працювати як керівникові нашого автотранспортного підприємства. З тими, хто поруч, зі своїми ближніми, завжди треба поводитися по-людськи.

Життя дуже коротке, і коли воно минає, вже поправити нічого не можна. Яким ти був, як ставився до людей, – отак і вони тебе оцінять, коли вже закінчиш трудову біографію. І це, мабуть, найбільший набуток за моє життя, що коли зустрічаюся зі своїми колишніми працівниками, то завжди зустрічаюся з друзями: кондуктори, водії, – ми всі були одним колективом і зараз залишилися такими ж.
Але, власне, приводом до цієї розмови став недавній мітинг біля міської ради, де все ніби добре, люди дбають, щоб у місті був порядок, щоб не було кримінальних злочинів, наркоманії, щоб з усім цим ефективно боролася наша поліція. Це правильно. Але не згоден, що знову прозвучали пропозиції зняти і міську владу, зняти і керівництво міської поліції. Так, зібралося на віче десь 150 людей, але в Бориславі десь тридцять тисяч дорослого населення. І якщо кожен з них захоче бачити на відповідних посадах тих, хто їм подобається, то будемо мати принаймні тисячу претендентів. Це вже анархія, це вже розхитування ситуації на місцях і то в час війни, про яку не можемо забувати ніколи. Там хлопці йдуть під московські кулі задля своєї країни, а тут, в здавалося б, у найбільш стійкому тилу, що ним є захід України і, зокрема, Борислав, твориться бозна-що. При тому, що немає для цього підстав. Був поганий міський голова і депутати, – переобрали. Був не такий начальник міліції – призначили іншого. Але ж і міський голова, і нинішні депутати – це вибір бориславської громади, за них проголосувала переважна більшість мешканців міста.
Тепер виявляється, що це теж не ті люди.
І найгірше, що ініціаторами всього цього є молоді люди, які мали б брати до рук зброю і відстоювати країну у війні на сході, якщо патріотизм для них не голослівні гасла, а життєве кредо.
Я теж на попередніх виборах підтримував іншого кандидата на посаду міського голови – Миколу Тустановського. І зараз переконаний, що це був гідний кандидат від нашої Української Республіканської партії. Знаю його давно і вірю, що міг би він зробити багато хорошого для міста. Він за кількістю голосів виборців був тільки третім, що теж свідчить про значну підтримку мешканців міста. Але це – вибори. Переможець тільки один. Це закономірно.
Тож на початку була якась недовіра до нинішнього міського голови, адже він був у команді «попередника». Але дуже скоро змінив свою думку. Чому? Тому, що побачив: він справді працює. І при тому, дивно, що є такі люди, які замість підтримати ті добрі починання, стараються все зроблене перекрутити і применшити, збити його з того правильного шляху; нахраписто і нахабно, не побоюся такого слова, «цькувати» нового керівника. Люди, які завжди незадоволені і стараються все, навіть позитивне, знищити. При тому не подаючи жодних пропозицій, кого б вони хотіли бачити при керівництві містом і всіма владними структурами. Таке враження, що для них головне все розвалити, а далі – мастіть собі голову.
Не можна ж так. Я не задоволений, коли бачу, що нічого не робиться, що не робиться робота. Але коли бачу, що міський голова – хлопець молодий, енергійний і справді працює задля добра нашого Борислава, що громада у своєму виборі таки не помилилася, то є бажання підтримати, допомогти, а не ставити палиці в колеса. Давайте, підтримаємо всі разом, всією громадою. Йдеться про конкретні речі. Наприклад, по вул. Дрогобицькій, біля колишнього хімзаводу, там були страшні ями, я навіть, проїжджаючи, обірвав «бризковик» автомобіля, прокляв усе на світі. Зараз, попри те, що грошей на капітальний ремонт вулиці і далі нема, все ж можна проїхати. Те саме по вул. Володимира Великого, біля 171 будинку. Там є тринадцять магазинчиків. І творився жах – цілі озера довкола, все в жахливому стані. Це все тривало багато років, багато каденцій. Дивлюся цими днями вже там триває нарешті робота, риють, каналізацію проводять, нарешті влада розгледіла проблему. Це ще треба і нашому керівнику «Еко-міста» Михайлу Щербаніку подякувати, бо й він до того руки доклав. Подивіться, наскільки чистішими стали вулиці, навіть наш парк, де, правда, і дотепер вистачає посмітюхів – не встигли прибрати, а вже знову якесь «нещастя» понакидає сміття довкола лавочок.
Багато зроблено і щодо стабілізації роботи нашого водоканалу. Я такої чистої води ще не бачив багато років – водичка чиста-чиста. Значить, є перспектива, триває робота.
Мені не однаково, що робиться в місті. Бо тут жити моїм дітям і внукам, і я тут проживаю. То чому в нашому місті має бути негарно? Хіба то приємно, коли один мій знайомий зі Львова говорив: «Знаєш, Мирон, коли проїжджаю через твій Борислав, то таке враження, ніби його щойно розкопали…».
Та вистачає ще недоробок. От біля пам’ятника Степанові Бандері очищали електролінію від гілок, понаобрізували і так залишили. Я вже дзвонив і в «Зелений світ», і в міську раду, щоб поприбирали і навели там порядок. Адже це наше обличчя, обличчя міста. Там до Східниці їдуть не тільки мешканці зі всієї України, але й з Польщі, Німеччини тощо. Фотографуються біля цього пам’ятника, то треба слідкувати, щоб завжди там було, як має бути. А то дивлюся – там два ліхтарі, одна лампа світить, друга – ні. Невже це важко поміняти. Адже це – Степан Бандера, наше світило, наша гордість. Там має бути ідеальна чистота. А там бордюри повиривали, опори під ліхтарі поржавіли. Не має такого бути.
Багато ще є нюансів. Але наш міський голова, дай Бог йому здоров’я, таки працює для того, щоб настав час і Борислав таки усміхнувся. Люди, громада надіється на нього, і маємо допомагати, чим можна, а не ставити підніжки, де треба і не треба. Це наше місто і ми обрали такого міського керівника, який хоче змінити його на краще, і таки змінює. Нехай не так швидко, як би нам хотілося, але результати цієї праці всі ми бачимо. А отже, наш обов’язок підтримати і допомогти, щоб міський голова відчув, що люди надіються на нього і вірять у його можливості. Мусимо розуміти, що, можливо, така атака на керівництво міста якраз і здійснюється із заздрості, що вдалося щось змінити в місті на краще, а комусь це дуже не подобається.
Принагідно хотів би згадати і про Східницького селищного голову. Про всі закиди щодо нього – десь справедливі, десь не дуже, – східничани мають свою думку: він справжній господар, який дуже багато зробив для селища. Отому й підтримали його на минулих виборах. Все ж знайшлося кілька осіб, які теж почали цькувати його, висловлювати незадоволення, кудись писати доноси, є там пару таких депутатів у селищній раді. А при тому Східниця за керівництва Івана Піляка стала справжньою перлиною. Та тому треба радіти, адже пам’ятаю, як п’ять років тому центром Східниці гнали корів, то було звичайне село, як Рибник чи Жданівка. І пройдіться тим центром зараз – кавалочок справжнього європейського містечка. Та якби не Піляк, то далі би ходили по тому болоті. А зараз біля кожної хати гарна пофарбована огорожа, кожен старається зробити ще краще, ніж у сусіда. І коли зараз приїжджаєш у Східницю, то таке враження, що ви перетнули кордон між минулим і майбутнім України. Значить, можна зробити? Можна. Тому східничани і підтримують свого селищного голову, бо його попередники тільки дерибанили ту землю, один перед одним продавали, а про людей фактично не думали. Тому й оцінили, що він справжній господар і старається для селища. І не тільки оцінили, але й підтримали і підтримують всі добрі починання.
Отак і бориславці повинні не дослухатися до пересудів недоброзичливців, їх завжди вистачає, а об’єктивно оцінювати ті зміни, що відбулися в місті навіть за перших сто днів роботи нового керівника. Оцінювати і допомагати йому у роботі, а не заважати, як дехто із наших постійних «революціонерів», що закликають знову переобрати, поміняти, а що буде потім? Їх як не цікавило, так і не буде цікавити. Головне – наробити безладу. А розбиратися з тим безладом знову буде громада. Такого не повинно бути. Місто – це наша спільна цінність. І яким йому бути – залежить справді від кожного з його мешканців. Ми обрали керівника, ми довірили долю Борислава депутатам, за яких проголосували. І, звичайно, наше право об’єктивно оцінювати, що робиться і що зроблено. Якщо ці зміни на краще – то повинні підтримати міську владу і допомогти у цій нелегкій роботі. Бо тільки в такій співпраці влади і громади можна досягти справді реальних результатів і реальних змін. Тож будьмо об’єктивними.
Мирон ЦУДЗЯК,
мешканець Борислава, пенсіонер

Print PDF