Не так багато є людей, що роблять добрі справи для міста та громади і не прагнуть за це якоїсь популяризації чи слави. Пригадую, коли відкривали встановлений на військовому меморіалі пам’ятний знак бориславцям, що загинули в Афганістані, то навіть на відкритті не було сказано, хто ж конкретно прилучився до цієї справи. Говорили, що за кошти спонсорів, меценатів. Вже потім дізнався:, що тим спонсором і меценатом був власник приватної майстерні, що займається обробкою граніту, створенням і встановленням пам’ятників Іван Дмитрович Голубіцький.
До речі, пам’ятник «афганцям» не єдина, так би мовити, благодійна справа пана Івана. Долучився і до встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у місті: пропонував спорудити його за половину тієї суми, що її захотіло підприємство зі Львова. Але, як розповідає, не вдалося на той час знайти спільну мову із тодішнім міським керівництвом. Він же за власні кошти встановив і пам’ятник Великому Кобзарю та пам’ятну дошку першовідкривачу мінеральних вод Стоцькому у Східниці. За власні кошти встановив по вул. Трускавецькій у Дрогобичі пам’ятник монахиням, які ще в двадцятих роках минулого століття опікувалися тяжкохворими у будинку пристарілих. А ще безпосередньо долучився до виготовлення пересувної каплички для однієї з бригад, що воює в зоні АТО. Пізніше надійшла офіційна подяка від командування підрозділу за цю дуже гарну і благодійну справу. Попри зайнятість, знаходить час і для активної громадської діяльності: працює в громадській раді при міськвідділі Національної поліції, виконує обов’язки присяжного засідателя, активіст міського відділення Антикорупційного бюро України.
Справи міста справді для нього ніби щось особисте. На запитання, що спонукало його до благочинства, тобто до того, що робив добровільно і за власні кошти, на мить замислився.
– Я тут народився, тут живуть мої діти і внуки і, звичайно, хотів би, щоб наше місто виглядало щораз краще. Ті ж пам’ятні дошки, що встановлені в історичних місцях Борислава, залишаться надовго, нагадуватимуть нащадкам про нашу історію. І знаєте, якби бодай кожен десятий з нас зробив нехай невеличкий такий благодійний внесок для громади, то і наше місто виглядало би гарніше та й ми всі жили б, мабуть, краще…
Його добре знають і поважають у нашому місті. Це й зрозуміло, адже корінний бориславець. Тут народився, тут виріс, закінчив четверту загальноосвітню школу, потім – професійно-технічний ліцей, де освоїв професію газоелектрозварника. Продовжив навчання у Дрогобицькому механічному технікумі. Далі – служби в армії. А коли повернувся в рідне місто, одружився. Треба було влаштовувати сімейний добробут. Працював спочатку на авторемзаводі, потім – майстром у тому ж професійно-технічному училищі, де колись навчався. Та часи були дуже складні, зарплати мізерні, але й їх не виплачували. Треба було якось давати собі раду, щоб прогодувати сім’ю. А вихід який? Торби в руки з таким-сяким крамом, що можна було дорожче перепродати у сусідській Польщі, і в дорогу. Так рятувався тоді багато хто. Ой, скільки, наїздився по польських базарах разом з дружиною Мирославою. Виборсувалися, як могли.
А далі прийшла думка започаткувати власну справу. Так і відкрив майстерню з виробництва та встановлення гранітних пам’ятників. Не все вдавалося одразу, але поволі той бізнес почав давати стабільний прибуток.
Разом з дружиною виховали двох синів. З гордістю розповідає про них пан Іван. Та й є чим гордитися. Старший – Тарас здобув дві вищі освіти, закінчив Івано-Франківський інститут нафти та газу, а потім – освоїв банківську справу в університеті. Молодший – Володимир навчається на третьому курсі факультету менеджменту Львівської політехніки.
А цими днями Іван Голубіцький зустрічатиме свій полудень віку. На запитання, з яким настроєм відзначатиме це свято, посміхається.
– Я задоволений тим, що вдалося зробити за прожитих п’ятдесят років. Маю що залишити за собою і сім’ї, і своєму місту, громаді. Є багато нереалізованих планів. Якщо дасть Господь здоров’я, то обов’язково їх реалізую. Життя у п’ятдесят ще тільки починається…
Звичайно, цього дня надійде для Івана Дмитровича багато хороших привітань із ювілеєм, світлих побажань від друзів, від знайомих, від родини. Ми ж долучаємо до цих вітань ювілярові і своє: здоров’я, успіхів і здійснення всіх задумів та добрих справ на благо нашого міста, нашої громади.

Ігор ЮРИНЕЦЬ

Print PDF