Слова і люди, і світи
У синій відлітають вирій
І переходять в інший вимір.
Торгує часом безвість квола
І Всесвіт повертає кола
Без очевидної мети.

А що залишиться від нас
На родовій спіралі руху?
Від побуту якого духу
Положимо свої серця
На чисті терези Творця,
Коли настане судний час?..

На вервиці тисячоліть
Промовлено усі молитви,
Та серце досі – поле битви –
Від поколінь до поколінь
Змагаються світло і тінь
Під похоронних маршів мідь,

У переплетенні площин,
У ворохобищах юдолі
Мигтять і гаснуть наші долі,
А промінь, що іде згори,
Ламається на кольори
У віддзеркаленні причин.

Хитається старий закон
Буденної Світобудови,
Поволі рушаться основи –
У кванті простору і часу
Втрачає контури і масу
Химерний, блудний електрон…

Гартують списи мудреці,
Тріщать по швах щити ілюзій,
Проте цвіте калина в лузі,
Дзвенять піснями небеса,
І молода твоя краса
Бринить сльозою на щоці.

Неісповідимі ази Творця
і творива духовні,
Та зримі висліди жертовні –
На тихі зорі світанкові
Ісходить заповідь любові
У світлій пам’яті роси…

Ще до закладення основ
Чотиривимірного світу,
Ще до старого Заповіту –
Вже імовірно-віртуально,
Але натхненно і реально
За нас Христос на хрест зійшов.

О, смерте, де ядуче жало
Твоє?.. Тебе він переміг,
Всесвітній іскупивши гріх,
Месія – всіх начал начало.
Із поза межових орбіт
Він творить час, і нас, і світ…

Слова, і люди, і світи,
Мандруючи у синій вирій,
Вживаються у вищий вимір
Для очевидної мети.
У віддзеркаленні площин,
У переплетенні причин,
Під животворних маршів Мідь.

На вервиці тисячоліть,
Довершивши старий закон,
У кванті простору і часу
Знаходить розміри і масу
Реальний, сутній електрон.

Від космосу і до мізерій
Ще до закладених основ
Чотиривимірного світу
Постала в святості містерій
Душа Нового Заповіту –
Надія, Віра і Любов,
Як відображення небес,
Бо Він воскрес!..
Христос воскрес!..

А що залишиться від нас,
Коли настане судний час?
Світло, що подолає тінь
У часопросторі. Амінь!..