Корупція – це соціальне явище, яке бере витоки у далекому минулому. Від античної доби й до сьогоднішніх днів значною проблемою політики в Європі є проблема контролю за особами та групами осіб, які ставлять власні інтереси вище за інтереси держави і суспільства в цілому. З появою такої соціальної групи, як чиновництво, корупція набула масштабного розмаху. Її міра та відвертість визначалися повнотою надання чиновництву влади над населенням та рівнем загального культурно-цивілізаційного розвитку самого суспільства.

Соціальна природа цього негативного явища з’являється практично одночасно з виникненням держави і полягає в наступному: державний апарат (державні службовці) у процесі свого розвитку поступово стає особливою сукупністю людей, відокремлених від інших внаслідок специфічності їх соціального стану, що виражається у наділенні його представників владними повноваженнями публічного характеру. Звідси у них виникають особливі інтереси, що відрізняються за своїм змістом і спрямованістю від інтересів всіх інших членів суспільства. Такий стан викликає певною мірою «корозію» політичних інститутів і владних структур держапарату, що і породжує у певної категорії службовців солідарність у досягненні групової або особистої винагороди. Масштаби і характер корупції, як свідчить світовий досвід, знаходяться у прямій залежності від ролі і значення, яке надається державному апарату в соціальному управлінні суспільством.
Достатнього теоретичного осмислення проблеми корупції не було аж до другої половини XX ст. Але пізніше, через поширення масштабів втручання держави в економіку й інші сфери життя суспільства відбувається зростання чисельності держапарату і, як наслідок, збільшується його бюрократичний прошарок, який прагне діяти безконтрольно і стає живильним середовищем для розвитку корупції. Процеси глобалізації та інформатизації зумовили збільшення масштабу корупції. В умовах глобалізації корупція подолала державні кордони і стала явищем міжнародним. Ставки зросли, і незаконні махінації почали зачіпати інтереси і добробут не однієї людини чи країни, а багатьох країн. Становлення і розвиток процесів та інститутів, супутніх інформаційному суспільству, значно підвищили цінність інформації, до якої мають монопольний доступ ті чи інші категорії бюрократії.
Корупція як правове явище визначається як комплексне складне поняття, яке охоплює сукупність взаємопов’язаних правопорушень, як кримінально-правових, так і адміністративно-правових та дисциплінарних. Такої думки дотримується більшість дослідників, які займаються проблемою корупції. Незайвим буде зазначити, що з моменту проголошення незалежності України проблема визначення поняття «корупція» набула яскраво вираженого політичного характеру. Відсутність законодавчого визначення терміну «корупція» давала змогу багатьом політичним діячам та посадовим особам вести мову про те, що неефективність боротьби з корупцією в державі залежала від того, що не існувало її правового визначення. На сьогоднішній день питання подолання корупції дедалі частіше висвітлюються вітчизняними науковцями та набувають досить широкого оприлюднення за допомогою засобів масової інформації. Шляхи та засоби протидії цьому негативному явищу є темою дискусій соціологів, юристів, економістів, політиків. Таким чином, корупція як негативне соціально-правове явище виникла дуже давно, а її роль полягає у неправомірному використанні влади чи службових (посадових) повноважень та пов’язаних з ними можливостей для одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг особою, яка наділена владними повноваженнями, службовцем або іншою особою. При цьому такі дії чи бездіяльність обов’язково порушують визначені та гарантовані Конституцією України права і свободи людини і громадянина в Україні.
Упродовж року відбулися важливі зміни в законодавчому та інституційному забезпеченні боротьби з корупцією. 14 жовтня 2014 р. прийняті закони «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про запобігання корупції», «Про засади антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 – 2017 рр.», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів».
Прийняття згаданих законів можна оцінити позитивно, оскільки вони створюють системну основу для ефективної протидії корупції. Водночас, 2014 р. не приніс перелому в боротьбі з корупцією – суспільство не побачило очікуваних судових процесів над корупціонерами-представниками команди Януковича, а в ЗМІ почала з’являтися інформація стосовно корупційних дій представників уже нової влади.
І. РУСИНЯК, провідний юрисконсульт
Бориславського міського центру зайнятості

Print PDF