Знаємо, що зараз однією з найгостріших проблем для нашого міста є водопостачання. Але в цієї проблеми є ще кілька побічних. Йдеться не тільки про надійність техніки, що має подавати воду на «Бухів», не тільки про енергопостачання цього водозабору, але й про інші умови функціонування водозабору «Рибник». Адже досі водозабір експлуатується без затверджених зон санітарної охорони, що може призвести до закриття цього джерела водопостачання міста та селища Східниці як такого. Як вирішується ця проблема і чи вдасться її вирішити, ми й попросили розповісти головного архітектора міста Тараса Баумкетнера.

– Почну з того, що використання поверхневого водозабору на річці Рибник початково передбачалося для технічних потреб одного з нехарчових підприємств міста ще в середині п’ятдесятих років. Думаю, для фабрики нетканих матеріалів, де була велика потреба водопостачання і локальні водозабори не могли з нею впоратися. Була створена гребля, перекрили річку, і звідти подавалася вода на очисні споруди без дотримання будь-яких санітарних норм. Потім, коли була велика повінь вже в сімдесятих роках, цю греблю знесло.
Після того, як на ріці Стрий було знищено повінню водозабірні споруди питного водопостачання Борислава, це десь середина сімдесятих років, водозабір «Рибник» був переданий на баланс Бориславського водоканалу. Тоді там збудували три водосховища, щоб дотриматися санітарних норм.
За час експлуатації водозабору для промислово-технічних потреб не виникало необхідності встановлення трьох поясів зони санітарної охорони і для водозабірних споруд, що в подальшому стали основним джерелом забезпечення питною водою Борислава та Східниці.
На Бухів по одному водоводі подавалася очищена вода, а по іншому – вода технічна. Та вже з Бухова, адже звідти йшов тільки один водопровід, вся вона змішувалася і так поступала до міста: та, що на підприємства – технічна, та сама й для людей – питна. На той час ніхто цим не турбувався.
Потім планували спорудити велике водосховище, що мало зайняти територію села Старий Кропивник до села Довге. Проектом пропонувалося затопити частину території Рибницької, Довжанської та Ново-Кропивницької сільських рад. В цю зону затоплення потрапляв і сам водозабір «Рибник». Водосховище мало працювати як для технічної, так і для питної води, і передбачалося, перш за все, як протипаводкова водойма, а також для відбору води на виробничі потреби Борислава, Трускавця, Дрогобича і Стебника.
За багато років проектне рішення щодо спорудження цього водосховища стало неактуальним, а проблема з Рибницьким водозабором залишилася. Тобто водозабір експлуатується без затверджених зон санітарної охорони, хоча і є основним і надійним джерелом водопостачання нашого міста та Східниці.
– Це означає, що ми споживаємо, м’яко кажучи, технічну воду?
– Ні, там є принаймні очисні споруди, де вода відстоюється. І навіть візуально бачимо, що коли вода іде з Рибника, то вона доволі чиста, коли ж з локальних водозаборів, то це вода справді не для пиття. Люди, які користуються тією й іншою водою, безперечно, бачать, що різниця велика щодо чистоти.
– Пане Тарасе, а якщо говорити про ці санітарні зони охорони водозабору «Рибник», то в чому там проблема і чому вона постала зараз?
– Я вже казав, що коли водозабір був для технічної води, то проблем не було. Коли ж ідеться про питну воду, то має бути три захисні санітарні зони, згідно норм. Перша зона на віддалі ста метрів від водозабору, в сторону річки – двісті метрів, за течією – п’ятдесят. Можна зону трохи зменшити, коли є якісь там захисні інженерні споруди. В цій зоні не те що будинків, а навіть доріг не повинно бути. Перша зона має бути обгороджена, жодного житла, городів, садів чи ще якихось будівель. А в нас в межах нормативного першого поясу зони санітарної охорони розташовано шістнадцять об’єктів: десять житлових будинків, два магазини, загальноосвітня школа, клуб, меблевий цех. Проблема не сьогоднішня – з налічує певно з двадцять-тридцять років. А вирішувати треба нам.
– Добре, а який же вихід із цієї ситуації?
– Державний інститут проектування міст «Містопроект» розробив п’ять варіантів щодо виходу із цієї ситуації. Не буду всіх їх перераховувати. Перший – щоб перенести водозабір на два-три кілометри вище за течією. Це величезні кошти і т. д. Так само неприйнятні для міста й інші пропозиції, зокрема, щодо дольової участі у спорудженні водозабору на ріці Стрий, коли вода до міста буде поступати із Трускавецького водогону. Найбільше влаштовує хіба що другий варіант. Ним передбачено зменшити зону санітарної охорони до п’ятдесят метрів, але спорудити відповідні інженерні споруди, зокрема дамби, які б перекривали витоки із поближніх житлових будинків, школи тощо. Тоді з великими труднощами можна було б легалізувати цей водозабір. Теоретично – це реально, але є багато різних підводних каменів. Ми вибрали цей варіант, що вимагає найменше коштів і зусиль. Наразі Державним інститутом проектування міст «Містопроект» розроблено Проект зон санітарної охорони госпитного водозабору Борислава та Східниці на річці Рибниця. І містобудівні умови збереження існуючого водозабору перебувають в стадії завершення.
– Тобто, врешті, ця багатостраждальна проблема таки буде вирішена?
– Будемо сподіватися.
– Дякую за розмову, пане Тарасе і, як Ви кажете, – будемо сподіватися.

Підготував Ігор ЮРИНЕЦЬ

Print PDF