У світовій історичній науці загально прийнято вважати і відзначати вік чи дату з часу заснування певного населеного пункту, згідно його першої писемної згадки в історичних джерелах. Так. до 19 березня 1387 р. відноситься перша писемна згадка про с. Тустановичі та монастир Борислав. 6 листопада 1387 р. – м. Дрогобича. 29 червня 1427 р. – с. Трускавець. 21 липня 1427 р. – с. Ратична, а згодом змінено назву на с. Котів та с. Баня Котівська, яка через два роки буде відзначати 590-ту річницю. А не так як півтора місяця тому деякі політики та представники цього мікрорайону безпідставно, на свій приватний розсуд, святкували собі 500 років, продовжуючи, мабуть, старі радянські традиції, щось відзначати чи святкувати до певних політичних, а тепер ще й релігійних подій. 1433 р. – с. Стебник. 1441 р. – с. Губичі. 1447 р. – с. Кропивник. Жовтень 1558 р. – с. Мразниця.

Із усім зрозумілих політичних причин та ідеологічних факторів польських і радянських влад минулого століття справжня історія наших поселень не досліджувалася і не популяризувалася. І донедавно, також, невідома була й перша писемна згадка про колишнє село Східниця, а сьогодні відоме у Європі, та багатообіцяюче у своєму розвитку курортне селище міського типу. Довший час, з 1884 р., була відома найдавніша згадка лише за 1608 р. І тільки у ґрунтовному дослідженні ряду авторів істориків у книзі «Нариси з історії Східниці», виданій 23 серпня 2013 р., на підставі досліджених дрогобицьким істориком Ігорем Смутком писемних джерел, у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, вперше вказана дата 1515 р. Однак, там же, у другому розділі – історія села Східниця в XVI-XVIII cт., не подано точного датування чи видання – ні числа, ні місяця цього документу. Отож, тут вперше подаємо дату історичного джерела (документу) – привілей від 6 листопада 1515 р., де є перша писемна згадка про заснування села Східниця.
Спершу територія, на якій згодом виникло окреме село Східниця, із 19 березня 1387 р. належала до маєтків відомих галицьких бояр Юрка та Ананія Доброславичів, які володіли с. Тустановичі та монастирем Борислав. Саме вони були засновниками відомої української галицької шляхетської родини Тустанівських. Власні маєтки Тустанівських займали великі земельні території, що простягалися із заходу на схід від Борислава та Кропивника до Довголуки та Монастирця, загальною площею близько 150 км². У 1447 р. численні шляхтичі Тустанівські здійснили поділ своїх дідичних земельних маєтків. Найстарший Іван Тустанівський одержав с. Кропивник, а його сином, мабуть був Сидір, який помер до 1468 р., і від якого виводяться відомі згодом шляхтичі Кропивницькі.
Внуком Сидора був Станіслав (? – 1544), син Михайла, званого «Рашко». Згідно з сімейним розподілом Рашки, з-поміж іншого, отримали території, розміщені на річці Східниця. А 6 листопада 1515 р. Станіслав Рашко від себе та від імені брата Миколая (? –1523) підтвердив привілей, наданий раніше своєму слузі Сидору Паневичу на заснування нового села (осади, поселення) на берегах ріки Східниця з такою самою назвою («super locandam villam Schodnycza in fluvio dicto Schodnycza»).
Село Східниця засновувалася на так званому волоському праві, оскільки Сидор Паневич іменується князем, а надана йому власність – князівством. Адміністративно-судовий та господарський устрій такого поселення визначався неписаними звичаєвими нормами волоського права. Осадчий, званий князем, зобов’язувався осадити на відведеній йому території рільників (селян). Для цього він розбивав усю територію на дворища (або лани), визначав, що саме відводилося під ріллю, що – під луки та пасовиська. Охочі отримати дворище для ведення господарства сплачували князю осад чинш, який становив кілька злотих, й отримували звільнення від податків і повинностей на певний термін, що сягав до 21 року. Заселення відбувалося за рахунок місцевого навколишнього населення. Це були, як правило, вихідці з багатодітних селянських родин, насамперед старші сини, котрі не могли розраховувати на належний батьківський спадок, щоб самостійно господарювати та утримувати сім’ю. У своє розпорядження рільник отримував одне або пів дворище (лану), розміри якого у гірській частині Самбірщини та Дрогобиччини становили: дворище – до 50 га, а пів дворища – 25 га. Осадник-князь очолював сільську громаду та виконував посередницькі функції між нею та землевласником.
Інша частина с. Східниці належала нащадкам Йоська (Івашка), котрий мав двох синів Андрій (? –1559) і Юрко (? – 1523), шестеро внуків та два десятки правнуків. Численне й розгалужене потомство Йоська вело цілком інакший спосіб життя, аніж їхні більш заможні родичі Рашки. Як решта сусідньої галицької дрібної шляхти, вони не потребували посередників в особі князя, а самостійно провадили своє господарство. Разом зі своїми підданими вони виконували усі сільськогосподарські роботи й у побуті та повсякденному житті мало чим різнилися від звичайних селян.
На межі XVI-XVII ст. шляхтичі Кропивницькі поступово витісняються зі с. Східниці іншими шляхетськими родами, як правило, немісцевого, польського походження. Згодом, і в наступних століттях, серед спадкоємців та інших власників окремих земельних ділянок були: Кропивницькі, Сокольницькі, Жиравські, Голянські, Чоловські, Хелковські, Вижлі, Нагуєвські, Хойнацькі, Літинські, Черчицькі, Должанські, Осолінські, Попелі-Думичі, Рудницькі, Зєльонкі, Свєховські, Копистинські.
Наприкінці 1648 р., в часі повстання на чолі з Богданом Хмельницьким, котре переросло в національно-визвольну війну, ватаги селян та дрібної шляхти грабували маєтки більш заможної шляхти. Східницькі селяни, під керівництвом Гебруха, змовившись, напали на місцевий господарський двір, чи то замок, що належав котромусь із власників. У сутичці загинули адміністратор маєтку Самуель Жебровський та його урядники Миколай Гродзький з дружиною та Любуш. Повстанці захопили усі цінні речі, гроші та коштовності, забрали худобу та реманент, а господарські будівлі підпалили.
На підставі люстрації – опису Східниці у 1692 р., було 52 осілих господарств, 46 кметів (селян), два млини та корчма. Власниками земельних часток було троє шляхтичів: Станіслав Свєховські, Ян Нагуєвські та Андрій Попель-Думич.
У XVIII ст. доволі часто власники земельних часток (наділів, ділянок) шляхтичі Копистинські, Попелі та Нагуєвські здавали свої володіння в оренду. Серед орендарів були Ступницькі та Вольські.
Згідно так званої Йосифінської метрики – комплекс актів перепису та оцінки земельних угідь, складеного 2 квітня 1787 р. площа Східниці складала 21,98 км². Згідно з описом, уся земля поділялася на оброблювальні поля, городи, луки і ліси. Тут було 65 господарських дворів, греко-католицька парафія з храмом, дві корчми, млин, винокурня і кузня. Проживало 327 греко-католиків (91,9 %), 13 римо-католиків (3,6 %) та 16 осіб юдейського віровизнання (4,5 %). Війтом в цей час був Федь Журавчак.
За т. зв. Францисканською метрикою 1820 р. вже було 71 господарських дворів, три корчми, два млини та лісництво, а власником села був Герман Ґольденберґ. З одного документу від 8 жовтня 1858 р. довідуємося, що сільським війтом був Яким Бобешко. Серед тих, хто поставив підписи на документі, були: Іван Дубленич, Лавр Слуцький, Яць Мурак, Діонісій Дзюбак, Бартко Гроньовий, Проньо, Журавчак, Савчин, Буць, Томін, Яців, Скомбацяк, Федишин, Баран, Ластовецький, Мазур, Дмитришин, Баб’як, Захарко, Данилюк та ін. Їх підписи затверджені круглою, сажовою печаткою із зображенням крокуючого медведя на колоді.
1858 р. у Східниці розпочалася нафтова промисловість, де видобували нафту з копаних ям-криниць глибиною до 40 м. 1859 р. на території села проживало 550 греко-католиків. У 1850 – 1860 рр. власницею Східниці була Магдалена Іллюкевич (з дому Ґольденберґ), а в 1870-х рр. власником Східниці був відомий німецький князь Франц Карл Гюнтер I фон Шварцбурґ-Зондерсгаузен (07.08.1830-28.03.1909).
1872 р. промисловцем Кнаурем була пробурена перша нафтова свердловина «Магдалена», глибиною 161 м, з якої видобували 11 великих бочок нафти в добу. На початку 1880-х рр. Східницю купив граф Ксаверій Замойський, як віно його доньки Марії, в заміжжі княжна Любомирська. Молоде подружжя Марія і Адам Любомирські у Східниці розпочали значну видобувну та переробну діяльність. Згодом ще купили нафтові земельні ділянки у с. Урич, де окрім видобутку нафти вони ще й створили собі там літню резиденцію. 1896 р. східницький маєток Любомирських викупило Акціонерне Товариство „Східниця”.
Видобуток нафти зростав так, що ще 1893 р. із Східниці до Борислава був збудований нафтопровід. Із 1895 р. бурилася нафтогазова свердловина «Якуб», а досягши глибини 303 м видавала спершу 40 т нафти в добу, а згодом по 20 т нафти. З 1896 р. вперше розпочинається використання природного супутнього нафтового газу. Відомий східницьких нафтопромисловець Казимир Одживольські (04. 03. 1860 – 11. 11. 1900) в 1897 р. у Парижі купив собі перший в Україні автомобіль. Звідти він через Краків, Львів та Борислав прибув ним до Східниці. Ним же та його партнером, відомим нафтопромисловцем, Станіславом Щапановським (12. 12. 1846 – 31. 10. 1900) організовано та збудовано польський дерев’яний костел Святої Кінґи в 1897 р.
У 1896 – 1898 рр. видобуток нафти був навіть більший, ніж у Бориславі. Але 1898 р. нафтогазова промисловість Східниці досягла свого апогею – нараховувалося 30 копалень з 388 свердловинами, які видали 168 тис. 470 т нафти. І хоча в 1901 р. кількість нафтогазових свердловин досягла 500 одиниць, однак видобуток нафти складав тільки 115 тис. 990 т, і надалі постійно зменшувався.
У Східниці було заплановано розпочати будівництво вузькоколійної залізниці в напрямку Кропивника і далі долиною р. Стрий до с. Крушельниця. А з Борислава до Східниці в 1900 р. була прокладена проводова телефонна лінія.
Станом на 1931 р. населення Східниці становило 3812 осіб, і налічувалось 501 житлових будинків. 1 серпня 1934 р., в рамках нового закону про самоврядування від 23. 03. 1933 р. було юридично створено нову сільську громаду Східниця в Дрогобицькому повіті Львівського воєводства.
У 1920 – 1930-х рр. тут діяли численні професійні, громадсько-культурні та інші товариства, спілки різних національностей та віросповідань.
1935 р. у Східниці нараховувалося 376 діючих експлуатаційних нафтогазових свердловин на яких працювало 507 робітників і було з них видобуто 30590 т нафти. Працювало два газопереробні заводи. Наприкінці 1920-х і в 1930 рр. ряд об’єктів нафтогазової промисловості та господарського обслуговування було електрифіковано та газифіковано.
Нафтогазова промисловість у Східниці була в цей час настільки важлива, що на офіційній печатці громади у 1920 – 1930-х рр. зображено нафтову вежу. Це було після м. Борислава друге поселення, що мало зображення нафтової промисловості. Саме автору цього матеріалу вдалося у львівському архіві наприкінці 1990-х рр. віднайти відтиск такої печатки, діаметром 3,5 см, на одному з документів 1937 р. І вперше це зображення було опубліковано 2013 р. у згаданій книзі – «Нариси з історії Східниці».
Однак згодом, промислове селище перетворилося на унікальну карпатську оздоровницю. І це сталося завдяки відомому українському інженеру, нафтовику, першовідкривачу Східницьких мінеральних джерел Омеляну Стоцькому (15. 08. 1894, с. Богутин Золочівський р-н., Львівська обл. –10. 01. 1979, смт. Східниця). Тут знаходиться понад 100 мінеральних лікувальних вод, але з них досліджено лише 38 джерел та 17 свердловин – передусім це «Нафтуся», «Содова», «Залізна» та інші. Вдячні східничани 27. 10. 1991 р. у Східниці відкрили пам’ятник, а 15.10.2000 р. на території санаторію «Східницькі Карпати», була відкрита кімната-музей О. Стоцькому.
І хоча площа сучасної території Східниці складає лише 6,9 км² однак молодий карпатський курорт динамічно розвивається, хоча ще потрібно подолати та вирішити ряд соціально-господарських проблем селища – безперебійне постачання води, каналізація, дороги тощо.
Олег МИКУЛИЧ,
доктор історії.
На знімку: Східницька селищна рада

Print PDF