Цьогоріч ми святкуємо 160 літ від дня народження великого сина землі української Івана Яковича Франка і 100 років по тому часі, коли перестало битися його правдомовне серце.
За незворотною історичною відстанню нам, його нащадкам, буває складно зрозуміти справжню велич постаті цього колоса мислі, духу і боротьби українського народу, уродженця села Нагуєвич із підгірської Галичини.
Іван Франко як величина нового поступу був і залишається у світовій культурі виразником революційно-демократичних реформ свого краю, належачи до плеяди тих борців, хто став сіллю землі української. Невгасимим світлом людського духу, виявом любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри у щасливе майбутнє української нації постає перед нами ця Людина.
Читаючи й перечитуючи його глибинні за змістом і проблематикою твори, я наповнювалася бунтівним, «прометеївським духом», а відтак наближувалася до Франкового енциклопедичного материка з «вершинами і низинами» його творчого самовияву.
Щоб збагнути енергетичне поле його далекосяжної геніальної думки, я припадала до незамулених самобутніх джерел його потужного цілющого Слова, що за висловом Уласа Самчука «скальпувало» і мою вразливу душу. Незглибність інтелекту генія була для мене тією аксіомою, що визначала феномен його творчості, як ненастанну духовну потребу у поповненні знань та набутті нового – практичного – досвіду. Письменник, маючи оригінальний самобутній світогляд, ввійшов у мою свідомість велетнем Духа – невтомним будівничим світлої будучності Галичини, що боролася за свою самостійність та незалежність і від австрійських монархів, і від польської шляхти, і від російського царизму. Вочевидь, що цей потрійний гніт над українським народом і зумовив появу на світовій культурній арені нашого земляка – гіганта мислі і борця проти абсолютної монархічної влади.
Творчість Івана Франка надихнула мене до написання вінка сонетів «Велет Духа». Створюючи його, я була ученицею-підмайстром у поетовій кузні вогнистого слова, що, ніби молотом, вдаряючи по моїх почуттях, кликало змінювати світ «з людським горем, людською журбою».
«Велет Духа» – твір про істинного борця-пророка із когорти незламних богатирів, який передав нащадкам у спадок дивовижні фоліанти світового Духа – ті заповіти-ідеали за яким нам, сучасникам, варто і, жити, і творити…
Спасибі, Учителю!
За Ваші безсмертні слова із «Вічного революціонера», гімну «…що тіло рве до бою». Вклоняюся Вам доземно за мужність, стійкість, одвагу, саможертовність у прагненні до свободи – тих світлих почуттів, що виявляли Ви у героїчному поєдинку за Добро проти Зла.
Нехай мій «Велет Духа» на літературній сторінці часопису «Нафтовика Борислава» прозвучить гімном Великому Каменяреві, чий молот думки, боротьби і праці і по-сьогодні зове українців до боротьби проти «північного сусіда» – російського агресора-окупанта, як Сходу, так і Криму України, що руйнує нам шлях до єдності із європейською спільнотою.
Хай же святиться величне ім’я Івана Франка – велета Духа на скрижалях Відродження України, і завжди буде олюдненою могила на Личаківському кладовищі у Львові, де вшановують пам’ять про нашого видатного письменника-земляка.

Ольга СИДОРАК

Більше читайте в нашій газеті “Нафтовик Борислава” №66 від 26 серпня 2016 року.

Print PDF