Кінець минулого 2016 року був для Борислава наповнений подіями та емоціями. Серед різноманітних перед-новорічно-різдвяних заходів загадковими кроками пройшлося і театральне мистецтво у вигляді ІІ Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Румбарбар».
Як ми вже писали раніше, ідея створення фестивалю належить двом талановитим, енергійним та прогресивним бориславцями, які пов’язали своє життя з акторством та режисурою – це Іван Шаран та Назарій Панів. Хлопці повні ідей та натхнення, а також готові втілювати свої задуми в життя. Будучи студентами спеціалізованих вищих навчальних закладів (Іван – Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, а Назар – Київського національного університету культури та мистецтв Михайла Поплавського) у них виникла ідея створити фестиваль через їх бажання та їхніх однокурсників представити свої дипломні роботи (вистави) не лише перед екзаменаційними комісіями.
Над вибором плацдарму для проведення фестивалю Назар та Іван не довго думали, а обрали своє рідне місто і здивувались самі від тих можливостей, які знайшли тут. Міський Палац культури, як виявилось, має окрім головної сцени ще чотири зали, які можуть послужити нічим не гірше основної, варто лише захотіти і варіантів для реалізації знайдеться море. Така перспектива добряче підігріла інтерес юнаків і вони взялися до роботи.
Та якщо минулого року фестиваль у хлопців був за їхніми словами підготований дещо спонтанно і без досвіду всього за два місяці, то цього разу вони вже взялися до роботи з певними знаннями, а відтак змогли організувати роботу значно краще. Звісно, вони погоджуються, що недоліків було чимало, але це все тому, що фестиваль лише починає набирати обертів. Не зважаючи на це, публіка була задоволена і майже не помічала того, як щось не вдавалося чи ішло не так. Загальне враження у бориславців залишилось дуже позитивним.
Це підтвердила і заступним міського голови Роксоляна Гарасимів, яка окрім урочистостей відкриття і закриття фестивалю відвідала чимало вистав. «Я в захопленні від фестивалю. Будучи поціновувачем та любителем театрального мистецтва, я в захваті не лише від класики, але й дуже люблю молодіжні постановки. І саме на цьому фестивалі була чудова нагода подивитись на постановки сучасних молодих режисерів, на виконання їх акторами. Ми тут побачили буквально авангардистські речі, які захоплюють і дивують. І це я говорю не лише про власні враження, а й про своїх друзів та знайомих, вчителів нашого міста, людей, які люблять мистецтво і які із задоволенням відвідують Палац культури. Також цим фестивалем ми фактично просуваємо наше місто та створюємо відповідні умови для презентації своєї майстерності театральними колективами з інших міст України. Це також сприяє і розвитку туризму, над яким у нашому місті зараз активно працюють. Дуже тішить те, що на фестивалі бачу багато бориславської молоді, а саме школярів, які були як глядачами так і учасниками постановок. Вдячна Івану Шарану, Назарію Паніву та Віктору Кравцову, які зуміли зорганізувати творчу молодь міста і залучити їх до організації та участі у фестивалі. Завдяки цьому наші творчі бориславці змогли доторкнутися до високого мистецтва в стінах Палацу культури. На відкритті фестивалю я мала честь стати частиною містичного перформансу на сцені. Ще на зустрічі перед відкриттям Іван розповів мені про те, що бачив у соцмережі Фейсбук доволі цікаве відео з моєю участю. Там я грала на фортепіано у Будинку культури села Нагуєвичі композицію «Історія кохання», яка колись була дуже популярною у виконанні французького шансоньє Джо Дассена. Відтак він попросив мене зіграти її у день відкриття фестивалю. На мої побоювання щодо невідповідності твору до містичної тематики фестивалю, Іван запевнив, що мені цим перейматися не варто. Я до кінця не вірила, що мені таки прийдеться виступати на сцені Палацу культури, але режисура Івана настільки органічно підвела мене до інструменту, що я з превеликим задоволенням і вже без будь-яких страху чи сумніву виконала свою роль. Я дійсно отримала від цього естетичне задоволення. Актори, що знаходились у той час на сцені за своїми інструментами, легким акомпанементом створили нове звучання для такої романтичної композиції».
Відкриття фестивалю дійсно налаштувало глядача на містичний лад, адже таємничий Мольфар (Віктор Кравцов) зі своїм учнем-помічником (Остап Панів) розповіли загадкову та магічну історію про «Румбарбар». «Колись, дуже давно, коли ліси карпатських гір були зеленими, а люди відданими і справжніми, коли нафта ще була в надрах землі, а вода в кожній оселі, ми оселилися тут з моїми братами, – розповідає Мольфар. – Нас було десятеро. Я – наймолодший з них і моє ім’я заборонено вимовляти смертним, бо воно окутане таємницею вічності. Люди називали нас мольфарами. Нашу силу і розум вони нарекли містикою. Ми ж стали на їхній захист і навчали декого з них речам, які вони не могли збагнути і вважали їх дивовижними. Та коли настали темні часи і морок навалою сіяв голод і хвороби, а наша сила витікала з нас стрімкою рікою та так, що ми не змогли врятувати більшість людей, моїх братів спалили на догоду чужим богам. Вижив лише я, бо встиг крикнути закляття, яке врятувало мене, та натомість заморозило на довгих 500 років. Мій помічник Ретур віддав свій голос, щоби я був сьогодні серед вас і зміг відродити споконвічні традиції та зробити людей вільними і щасливими. Тож нехай розпочнеться дійство, яке вижене з тіні забуті традиції і оновить їх в новому сучасному світлі мистецтва». Саме «Румбарбар» і було тим рятівним заклинанням для Мольфара, в честь якого назвали театральний фестиваль.
На сцені «Румбарбару» виступали Народний театр імені Петра Телюка (м. Борислав) з сучасною постановкою новел Василя Стефаника, театральна студія «New people» (м. Київ) представила публіці виставу «Роза і Корона», яка заставила задуматись кожного глядача над власним життям, театральна лабораторія «Bedlam» (м. Київ) показала «Криваве весілля» на якому закрутився майже що магічний вихор шаленого кохання, молодіжний студентський театр «Альтер» (м. Дрогобич) привіз нову постановку, яка також заставила глядача замислитись.
Вдалося поспілкуватися в закуліссі з веселою групою акторів театральної студії «New people». Молоді хлопці та дівчата із задоволенням розповідали про свій шлях до обрання професії і це були прості життєві історії без лоску та пафосу. Було дуже цікаво послухати про четвертокласника, який після танцю зі шваброю на шкільній сцені не зупинився на початому і продовжив розвивати свої акторські здібності, про дівчинку, яка хотіла спробувати усі професії і вчасно усвідомила, що це вона зможе зробити саме на сцені театру, в когось було занадто багато емоцій, а хтось досі знаходиться у пошуках власного «Я» і надіється знайти його через перевтілення у різних героїв. Як розповіла режисер-постановник студії Тетяна Губрій, на фестивалі презентували «Розу і Корону» зовсім не випадково. Тетяна зауважила, що сьогоднішнє суспільство настільки депресивне і неуважне, що зовсім забуло вже як це жити по-справжньому, цінувати те, що є, а особливо – власне життя.
Яскравим та неймовірно позитивним на фоні містичності фестивалю запам’ятався Бориславу театрально-музичний гурт «Pralnia-band» (м. Київ), який ділився своїми запалом та енергією з глядачами аж два дні. Четверо дівчат та один хлопець – друзі ще зі студентських часів і спільні інтереси навіть після завершення навчання утримали їх разом. Якщо запитати хто подав пропозицію об’єднатися у такий своєрідний гурт, усі учасники хором відповідають «Я!». Як розповіли театрали-музиканти ідея створення їхнього колективу спільна і витала у їхній компанії набагато раніше її реалізації. Без музичної освіти молоді люди обрали собі інструменти за покликом серця та зуміли дуже вдало об’єднати їх для своєї творчої діяльності. Наприклад, Надія розповіла, що у свій контрабас закохалася з першого погляду. На зауваження друзів щодо габаритності інструменту вона не зважала, а вважала це навіть ізюминкою, адже на її думку тендітна дівчина біля серйозного і могутнього контрабасу виглядає дійсно шикарно. До Марусі віолончель прийшов спочатку як реквізит для озвучування вистав. Разом з одногрупниками вони знайшли його зламаним і попросили власника віддати інструмент. Студенти полагодили його самотужки та імітували з допомогою нього скрип дверей чи робили ще якісь «спецефекти» у виставах. Та потім віолончель припав дівчині до душі і вона тепер з ним не розлучається. З театральної сцени також примандрувала і дутка-мелодика у колектив. Цікаве звучання та непопулярність інструменту привернули увагу допитливої Катерини і тепер вона не гірше Ігоря Крутого виграє на чудернацькому інструменті. Марічку захоплення романтикою Франції привело до ще одного солідного інструменту – акордеону. Окрім того, що дівчині прийшлось опановувати складність володіння інструментом, вона виконує майже усі пісні репертуару групи, а це не так уже й легко робити з додатковими 15 кг майже що на шиї. Багато хто з глядачів дуже дивувався, адже Марічка дуже маленька, а виявилась такою сильною. Це викликало захват і повагу у всіх. Серцем гурту став єдиний мужчина у колективі Ігор. Добрий, веселий і неймовірно сором’язливий хлопець хвацько задає ритм на ударних, хоча і зізнався, що з самого початку це в нього виходило дуже погано. Та є у компанії ще один загадковий учасник – Богдан. Його можна побачити на сцені перед початком виступу, коли гурт готується до виступу, і в кінці, коли пора збиратися. Під час виступу хлопець або за кулісами або в залі енергійно та підбадьорливо підспівує та підтанцьовує пісням своїх друзів. Мовчазного Богдана у гурті дуже люблять і поважають, адже без його допомоги їм було би дуже важко. Хлопець є і менеджером, і піарщиком, і «швидкою допомогою», і декоратором, і просто неймовірно хорошим та вірним другом тетру «Pralnia».
Як виявилось на фестивалі було ще й таємниче журі, склад якого так і залишився загадкою. Вони відвідували усі вистави і уважно стежили за усіма подіями. Так вони визначили переможців фестивалю: 3 місце отримав театр «New people», 2 – театр «Альтер», почесне 1 місце виборов театр «Bedlam». Нагороду за кращу чоловічу роль отримав актор з театру «New people» Артем Чуднівець, а в номінації «Краща жіноча роль» перемогли чарівні учасниці «Pralnia-band». Грамотами та подяками були нагороджені усі волонтери та активні учасники фестивалю.
Знову заінтригували бориславців організатори фестивалю Іван Шаран та Назар Панів тим, що висловили бажання проводити фестиваль в Бориславі і надалі, але додати до нього дитячий театральний фестиваль, який планують зробити влітку.
Приємним є те, що театральні колективи, які були учасниками фестивалю, залишились задоволеними організацією заходу, яка була значно кращою, порівняно з минулим роком.
Звісно варто подякувати усім, хто долучився до фестивалю і посвятив йому весь свій час. Особливо цього заслуговує Іван Шаран, який з 10 грудня щодня від самого ранку і до пізнього вечора на лабораторіях займався з акторами тренінгами та акторською майстерністю. Адже він здійснив найважче і найголовніше завдання фестивалю – згуртувати людей задля творчості та давати молоді віру в себе.
Глядачі відзначили високий художній, акторський, режисерський рівень постановок, як театрів-гостей, так і показ лабораторії по новелах Стефаника режисерської роботи Івана Шарана.
Єдиним мінусом фестивалю була навіть не на половину заповнена зала. Напевне, реклами в місцевих ЗМІ та соцмережах було не достатньо для того, аби зацікавити бориславців новітнім театральним мистецтвом. Організатори це звісно помітили і планують надалі активніше займатися інформаційним простором фестивалю.
Від себе додам, що подібні заходи потрібні нашому місту, адже Борислав не лише промисловий осередок, а й хороший плацдарм для розвитку його культурного життя. Потрібні лише підтримка і бажання зробити світ кращим.

Анна САГАН

Print PDF