До 100-річчя від дня народження Івана ЗІНЧЕНКА

Більше п’ятдесяти років прожив у Бориславі Іван Кирилович Зінченко – непересічна особистість, людина, яка залишила після себе велику творчу спадщину, 100-літній ювілей якого будемо відзначати 20 березня. Бог дарував йому прожити довге життя. Історія його життя – це історія України ХХ століття. Народився Іван Зінченко у Запорізькій області. Його рід походив від славних запорожців, чим особливо пишався Іван Кирилович. Чорною смугою у житті пройшов голодомор 1933 року, коли кожен третій мешканець села помер від голоду, потім сталінські репресії… арешт батька.

Довелося Івану Зінченку взяти зброю під час Другої світової війни, потім німецький полон, концтабір. Після закінчення війни – другий концтабір, але вже сталінський в далекій Воркуті. Після смерті Сталіна доля привела його в Борислав, –
Де небесна краса
в сто карат
Де калина рясна
у намисті
Там в самому підніжжі
Карпат
У долині розкинулось
місто…
У Бориславі Іван Зінченко прожив до 2009 року. У бориславській землі його душа знайшла вічний спочинок.
Покірно і велично несла душа поета земне випробовування, багаж страждань і самоти. Потужна воля життя, козацька снага вирувала у цьому високому ставному чоловікові. А Божий дар до написання поезії залишив великий творчий спадок для нащадків. «Все моє життя було повне неймовірних страждань, які понівечили молоді роки, але викарбували і відшліфували справжні самоцвіти моєї душі: любов до України, до Волі, до Рідної Мови, до поезії» – писав Іван Зінченко. У творчої музи Івана Зінченка – два сильні крила: це поезія і музика. Його вірші мелодійно трансформувалися в музику українськими композиторами і самим автором. Його пісня «Журавка» вже давно стала народною, що є найбільшим визнанням для автора.
Іван Зінченко є автором більше 2500 поезій, повісті «Смарагд», віршованого роману «Волі брат», у якому оспівав гетьмана Петра Сагайдачного. Його твори представлені в таких збірках: «Акорди серця», «Я болем серця осягаю світ», «Три Говерли болю», «Самоцвіти моєї душі», «Волі брат», «Настала сповіді пора». Переборюючи кривди долі, Іван Кирилович утверджував у своїй поезії духовність і милосердя, енергію істини, відчуття себе невід’ємною частиною свого народу, його історії.
Мій дух – то є крилата
птиця.
Мої думки – то вічності
нектар.
А слово – істини
криниця.
Мої пісні, то Божий дар.
Не стало поета, але його твори живуть серед людей. А їх пам’ять серця – сильніша за граніт.

Print PDF