Вже двадцять п’ять років ми будуємо демократичне суспільство і все якось його переробляємо. А власне що воно значить – «демократія»? Ще в школі нас вчили, що «демократія» складається з двох грецьких слів: «демос» – народ і «кратія» – влада. Тобто – влада народу. Беру до рук словник новогрецької мови «о демос» – народ (в грецькій мові є артиклі), «то кратія» – держава.

Як я розумію, напис на грецькій драхмі – «Елінікі демократія» перекладається буквально «грецького народу держава». Влада ж грецькою – зовсім інше слово – «ескусія». Якщо демократія – це українського народу держава, то я згоден. Але влада народу, як учили в шкільних підручниках, то таки щось інше. Справедливо сказано, що демократія гарна тим, що сама дозволяє себе знищити.
І це таки так. От давайте поглянемо, як іде «демократичний процес» у нас останні роки. Після Майдану сформувалась тимчасова влада. Генеральним прокурором був призначений майданівець, член ВО «Свобода» Махніцький. За три місяці він відкрив 3000 кримінальних справ, що стосувалися Майдану і корупції у вищих ешелонах влади. Але Європа і Америка почали нас вчити, що ця влада не зовсім легітимна, а отже, так чинити недемократично. Потрібні вибори, щоб все було демократично і законно. Провели вибори. І що чи кого обрали? Почали робити демократію. Першим ділом Президент Порошенко запропонував Генпрокурору подати у відставку. І той пішов. Красиво мотивуючи тим, що коли його партія не представлена у Верховній Раді, то він, за традиціями демократії, не повинен бути в Уряді. Хоча знаємо, що кожен десятий із полеглих героїв Небесної сотні були членами ВО «Свобода». Однак ця політична сила у ВР не пройшла. Натомість пройшли 60 чоловік від Опозиційного блоку – проросійське лобі, практично, ті ж регіонали. Пройшла і «Батьківщина» зі своїм цікавим лідером – Юлією Тимошенко. Ось штрихи біографії: Кучма посадив Юлію Володимирівну до тюрми, правда, лише на місяць. Потім – «Оранжева революція». Стала Юлія Тимошенко депутатом і розвалила дієздатну коаліцію, борячись «за правду і бідний народ». Янукович знову «запакував» Тимошенко до цюпи, звільнив Майдан, Революція Гідності. І Леді Ю у ВР, знову розвалила здавалося б міцну коаліцію у боротьбі «за правду і бідний народ».
Чи не забагато повторів?
Далі боротьба з корупцією і за чистоту партійних рядів. Перші жертви не колишні злочинці-регіонали, а майданівець комбат у зоні АТО Мосійчук. Наступний – керівник волонтерського руху Геннадій Корбан, один з тих, хто не допустив захоплення влади сепаратистами на Дніпропетровщині. Обидвох арештовують прямо в залі ВР і вивозять в тюрму.
А в той же час Олена Лукаш, міністр юстиції при уряді Януковича, що погрожувала ввести надзвичайний стан у час Майдану і пересадити всіх, спокійно півтора року проживає в Києві. Нарешті арештовують, але за кілька днів відпускають під заставу. А далі ще й заставу віддають, мовляв, не винна.
Та практично всіх, кого ловлять на хабарах, відпускають під заставу, щоб дати їм можливість зникнути за кордоном. Врешті-решт, в нас «демократія» чи «димократія»? Що ж то справді за бедлам? І найголовніше, що увесь час їздять до нас різні місії і вчать, як то воно має бути по-демократичному. А справді як? Як у демократичних країнах з демократією у кризових ситуаціях?
Взяти хоч би США. Японія напала на Америку. Тут же американський уряд інтернував ( посадив у табори) всіх громадян Америки японського походження. Всіх – від немовлят до пристарілих. Майже третина з них у таборах і померла. Лише через п’ятдесят років уряд США вибачився за це перед своїми громадянами.
На Хіросіму і Нагасакі кинуто атомні бомби. Загинуло сотні тисяч невинних людей. Але цьому було виправдання: якби бойові дії вели звичайною зброєю, то були б набагато важчі втрати серед американських військових.
А ми? Московські окупанти розміщують за школами мінометні батареї та артустановки і вбивають українських вояків. А нам не можна, бо ми дуже гуманні і демократичні.
Ніколає Чаушеску з дружиною затримали всього за добу, арештували, судили і виконали вирок – розстріляли. Це при тому, що смертна кара в Румунії була скасована ще в часи правління диктатора Чаушеску. І жодна держава, жоден уряд чи світові організації з прав людини і пари з уст не пустили з цього приводу. А ми тільки й чуємо повчання з усіх боків, хіба що лінивий не вчить, як нам діяти і як нам бути.
Світ ніби не розуміє, чи не хоче розуміти, що ми знову опинилися віч-на-віч із нахабною і кровожерною московською ордою і приречені вистояти проти цієї агресії. І в цій ситуації маємо тільки два шляхи: або далі бавитися в демократію аж до втрати вистражданої століттями державної незалежності, або ж використовувати всі можливі і неможливі засоби, щоб зупинити російську агресію і врятувати Україну. Це війна. І нас поставили перед вибором: демократія чи Україна. Напевно, врятувати свою землю, свій народ від нової окупації путінським людиноненависницьким режимом – обов’язок кожного мислячого громадянина, навіть коли задля цього маємо на якийсь час поступитися демократичними принципами.
То ж може досить нам оглядатися на те – «що люди скажуть», взяти та відправити усіх цих балакунів із Верховної Ради на фронт, щоб відчули на своїй шкурі, що таке війна. Спеціалістів та професіоналів, що вже двадцять п’ять років морочать нам голови, за добу інтернувати у трудові табори. А владу передати військовим – комбатам із зони АТО, які швидко дадуть собі раду і з корупцією, і з криміналом, і з безладом, що твориться в державі. Як ви на це?
Роман ЛУЦИК,
мешканець Борислава

Print PDF