Вона була нашою посестрою, нашою гордістю – головою Бориславського осередку Союзу Українок, однією із ста жінок, які заслужили високе звання Героїні світу. Вона була Почесною громадянкою Борислава і Львова та просто Людиною, поруч із якою кожна із нас прагнула бути кращою.
Життєва дорога Ірини Сеник – дорога боротьби, невимовних страждань, величезного оптимізму.
Звільнившись 1983 року із заслання оселилася у Бориславі, на 101-му кілометрі від Львова, бо на такій найменшій відстані від рідного міста мала право проживати. Її непростий земний побут до самої смерті оберігав відомий політв’язень Василь Дейко, що на схилі літ, уже ненадовго став її чоловіком.
Ірина Сеник – засновниця Товариства української мови та української Гельсінської спілки у Бориславі, голова міського відділення «Союзу Українок».
8 червня 2001 року у Бориславі і Дрогобичі святкували її 75-літній ювілей. Скромна, усміхнена, енергійна, у чудовій вишиванці, серед ромашок, волошок, які щедро подарували на її уродини союзянки. На святі були Ірина Калинець, Мирослав Маринович. Він сказав, що Ірина Сеник завжди відгукувалася на кожну спільну справу, ставала центром усієї тієї справи, її живим моторчиком, що заводив навколо себе нас, союзянок. На святі виступала також Ірина Калинець. Вона висловила щире побажання нам усім, які були на уродинах пані Ірини, щоб ми могли організувати вечір спогадів про життя цієї особливої жінки-легенди. Ірина Сеник виконала це бажання нам усім і посестрі, інакше – зробила нам усім неоціненний подарунок – книжку. На ювілейному святі виступив шановний професор Михайло Шалата. Він сказав: «Вона мені колись заспівала по-німецьки, що мої вуха не хочуть чути, про що говорять ваші уста».
На ювілеї Мирослав Маринович побажав єдиного: «Щоб Ви, Ірино, дочекалися не тільки світанку незалежності, але й того щасливого дня, коли ми не будемо з острахом думати про завтрашній день». На жаль, не судилося цього дочекатися Ірині Сеник.
Вона була поруч з нами, залишилася у наших серцях світлим промінчиком людяності, доброти, прикладом незламності духу, мужності, великої працездатної. Її життя, як великий подвиг служіння Україні.
Посвята Ірині
Уклін Тобі, Ірино!
Наша Героїне.
Для Тебе б’ється щиро
Наше серце гаряче.
Ти говорила:
«Нашу рідну мову,
Наш край любити».
Для нього жити,
За нього вмерти.
Ось ми тут, перед Тобою, українці,
Урочисто присягаєм,
Що будем сповняти
Твої заповіти:
На службу народу,
На вірність України.
На добре діло гоже,
Во ім’я правди і любові
Благослови нас, Боже!
Ірино, просимо Тебе, благаємо
Прийми присягу цю святу:
Про любов до Тебе
і до рідного краю!

Мирослава ПАВЛЮХ,
союзянка

Print PDF