Я вдячна долі, що дала мені можливість познайомитися і приятелювати довгий час із пані Іриною Сеник – людиною творчою, громадським діячем і справжнім патріотом України. ЇЇ патріотизм був не на словах, а вистражданий десятками літ неволі у комуністичних таборах. І при всьому пережитому, ніколи не відреклася від обраного ще в зовсім юні роки шляху боротьби за незалежність рідної землі. Це людина кришталевої чесності і честі, яка ніколи не зрадила своїх переконань.
Познайомилися ми десь влітку 1990 року. Прийшла вона не для того, щоб вирішувати якісь свої проблеми, що їх теж вистачало, а щоб допомогти іншим. Поцікавитися, які пільги при вступі до медколеджу мають бути для дитини-сироти, якій нікому більше допомогти. Це лише один-єдиний приклад того, наскільки вона переймалася бідами і негараздами інших. Думаю, що всі, хто знав пані Ірину особисто, можуть пригадати, що вона постійно про когось дбала, постійно турбувалася про когось. Залишала свої навіть нагальні справи і поспішала туди, де потрібні її слово, її підтримка, її допомога.
Не буду детальніше зупинятися на штрихах справді жертовної життєвої дороги Героїні світу, адже про це вже дуже багато сказано. Але переконана: якби наш народ не мав таких людей, які самим своїм життям постійно ставлять запитання: хто ми? – і дають відповідь на нього , то ми б, може, і не знали, хто ж ми є насправді. Адже стільки народів втратили свою мову, асимілювалися і знищені іншими, сильнішими, націями. І навіть не намагаються відродитися, просто не хочуть, їм і так комфортно та добре.
Пані Ірина самим своїм життям відповіла на найважливіше для кожної людини питання: хто ти є? Пам’ятаєте, колись не вивчали у школі вишивання. Але ж по чім нас пізнають сьогодні, як пізнавали і тисячу років тому? По нашій мові, пісні і по нашому вишиттю. У книзі-альбомі пані Ірини «Біла айстра любові» є сукні, сконструйовані та декоровані нею. І ті мистецькі ескізи пані Ірини втілили у життя членкині української Ліги католицьких жінок у Торонто. І є фото світлини усіх тих пань в українських строях. Минуло з десяток років і вже голлівудські кінозірки в Каннах дефілюють у сукнях з українськими орнаментами. Я справді дивувалася, коли побачила в новинах, що та ж англійська принцеса під час візиту до Індії теж була вбрана в сукенку з якогось дуже тоненького шовку чи батисту, де низ, рукави та на грудях – український орнамент.
А чому? Та тому, що це справді – краса. А ще – це наша гордість, то є наш знак, так само, як і синьо-жовтий прапор – символ нашої держави. Як наша мова і пісня, українська вишивка – то ніби фотографія душі народу. І цілком зрозуміло, що наші дітки навіть до першого причастя ідуть у святкових сукенках та сорочках, прикрашених мальовничим вишиттям. Навіть, подивіться, усі оті обранці у Верховній Раді, незважаючи на те, хто з них ким там є, теж повбирані у вишиванки, бо хочуть бути як нормальні люди.
І цю красу, ці чудові орнаменти, поряд з поетичним словом дарувала нам усім пані Ірина Сеник. Вона прагнула нести людям світло і красу, не дивлячись на ті страшні випробування, що випали на її долю. У 1939-у році, коли прийшли нас «визволяти», і як константував тоді наш геніальний композитор Станіслав Людкевич: «Прийшла радянська влада і нема на те ради…», пані Ірині було всього тринадцять років. В 1941 прийшли «визволяти» вже німці від попередніх «визволителів». У 1944-у – знову «красная армія». Всі страхіття цих безконечних «визволень» перейшли перед її очима. Всі ті руйнації кожного життя, кожної особистості і цілого народу. Скільки було розбитих ілюзій, трагедій і прагнення вижити, всупереч всьому! Вже в грудні 1944 року Ірину Сеник заарештовують за співробітництво з українським підпіллям, за участь в боротьбі Організації Українських Націоналістів. І в січні 1945-го перший вирок – десять років концтаборів, що їх вона відбула від години до години. Важко навіть уявити, що та зовсім юна дівчинка пережила, які перенесла знущання і тортури. Але не зламалася, вистояла, зберегла свою гідність і душу, всупереч всьому. Зберегла прагнення і сили для подальшої боротьби за волю рідної землі, свого народу, кожного з нас, нині сущих. То ж вклонімося світлій пам’яті цієї героїчної людини і зачерпнімо із її життя, її високого чину бодай краплю незламності сили духу і віри у велике майбутнє України, у доконечну перемогу добра над злом, у нашу перемогу.

Любов ДАДАЦЬКА

Print PDF