Восьмого та дев’ятого травня вся наша країна відзначала 72-у річницю завершення Другої світової війни та перемоги над нацизмом у Європі. Поминальні відправи за участю представників громади, міської влади, громадських організацій відбулися у ті дні і на Військовому меморіалі нашого міста.
Восьмого травня. День пам’яті та примирення. Відкриваючи віче-реквієм, ведучі урочистості розповідають про страшні події тих далеких літ, величезні жертви нашого народу у світовій бійні, що її розв’язали дві людиножерні ідеології – комунізм і фашизм.
Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. Цього дня Червона армія перейшла тодішній радянсько-польський кордон – на допомогу німецькій – та окупувала Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна.
Нацистсько-комуністичний союз було зруйновано 22 червня 1941 року із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил. Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших у Європі. В Україні немає клаптика землі, не политої кров’ю.
Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (до 45 тис. осіб), Польщі (до 120 тис.), СРСР (понад 6 млн), США (до 80 тис.) і Франції (до 5 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси. За Україну воювали дві тоталітарні системи, які однаково не рахувалися з ціною людського життя.
Україна зазнала надзвичайних втрат внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових, підпільників і цивільних, 4-5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу. До 5 млн жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) становили 8-10 млн осіб.
То ж в День пам’яті і примирення згадуємо всіх жертв тієї страшної світової бійні. До молитви запросили бориславську громаду священики храмів Української Греко-Католицької церкви: отці Олег Смерека, Микола Пишкович та Петро Підлубний.
Звертаючись до громади після панахиди, отець Микола Пишкович наголосив, що після 1945 року війна для нашого краю не закінчилася. І далі гинули наші хлопці, повстанці УПА, які не змирилися з радянською окупацією, а прагнули справжньої волі для України. Свідчення цьому і пам’ятник воїнові Української Повстанської армії Володимиру Лисику, замордованому комуністичними окупантами, який встановлений у нашому місті. І в ці дні українські воїни на сході країни зі зброєю в руках відстоюють наше право вільно жити у вільній країні, на нашій землі, що її прагне окупувати московський агресор. Це справжні герої, які ризикуючи власним життям захищають рідну землю. І їхній подвиг ми не повинні забувати ніколи. Нехай обереже їх Господь.
Всі спільно промовили «Отче наш» і «Богородице Діво» за наших воїнів, які у жорстоких боях на сході відстоюють волю України.
Від імені міської ради звернувся до присутніх секретар міської ради, голова міської організації ВО «Свобода» Юрій Химин.
– У попередні роки ми відзначали у травневі дні річниці закінчення Другої світової війни і говорили, що більше такого ніколи не повториться. На жаль, як бачимо, декого історія нічого не вчить. Знову війна прийшла на нашу землю і приніс її тепер російський агресор. Але знаю, що завдяки нашим хлопцям, справжнім українцям, які готові віддати навіть власне життя за свою Батьківщину, невдовзі ми будемо святкувати ще одне свято – день перемоги над російським агресором у цій кровопролитній російсько-українській війні…
Про подвиг наших воїнів на сході країни, про великий вклад у перемогу над московським агресором наших волонтерів, про всенародну підтримку українського війська сказав у виступі голова громадської організації «Самооборона Борислава» Роман Деленкевич.
– Будьмо мужніми. Дбаймо про нашу державу. Підтримуймо один одного. В єдності наша сила. Гасло «Ніколи знову» таке бажане. Адже ще живуть ті, хто боровся з фашизмом, хто пам’ятає страшні часи попередньої війни. Та сьогодні змушені взяти до рук зброю їхні внуки і правнуки, новітні герої війни за Україну. Ми перемогли тоді, переможемо і тепер. Бо з нами Бог і з нами Україна…
А під час урочистості звучали пісні та поетичне слово у виконанні вокального гурту міської гімназії, учениці восьмої школи Асі Лепак, гімназистки Катерини Войтович.
* * *
Продовжилися урочистості з нагоди 72-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні наступного дня – 9 травня. Знову до Військового меморіалу прийшли ветерани, представники бориславської громади. І знову звучали слова вдячності воїнам, що перемогли німецький фашизм.
Панахиду відслужили отці міських храмів Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви. З проникливим словом звернувся до громади священик церкви Святої Анни Петро Підлубний. Від імені міської влади привітала присутніх заступник міського голови Роксоляна Гарасимів. Про подвиг народу у боротьбі з німецьким фашизмом говорила голова міської ради ветеранів Людмила Коновалова.
Вінки, квіти шани і вдячності лягли до підніжжя Військового меморіалу, запалали вогники свічечок, що ніби стверджували: пам’ять про героїв, які рятували нашу землю від коричневої навали, не зітреться ніколи.

Ігор ЮРИНЕЦЬ

Print PDF