Минулої неділі  на центральній площі міста знову відбулося чергове віче, організоване міським Антикорупційно-люстраційним комітетом. Людей було не дуже багато, десь п’ятдесят – шістдесят чоловік. Тож закралася думка: якщо бориславців не дуже цікавить  запропонована організаторами тема щодо категоричної зміни чи то заміни міської влади, то, мабуть, щось тут не так. Перше: віче – це, принаймні, сотні  громадян сорокатисячного міста, які гуртуються, щоб обговорити і вирішити  гострі міські чи й загальнодержавні  проблеми. Коли ж їх (громадян) так мало, то проблеми, або не наболілі, або не міські, або просто не на часі. Тоді потрібно змінювати або тему, або ж формат зібрання.

Зрештою, все це справа організаторів цього зібрання. Не хочу ані коментувати, ані  щось аналізувати, кому це потрібно і для кого це вигідно. Скажу тільки одне: все це справді не на часі. Коли іде жорстока війна з агресією східного сусіда, коли кращі з кращих  зі зброєю в руках  відстоюють наше право бути вільним народом у народів вільних колі, коли  йдеться про долю Держави, явно не на часі розхитувати ситуацію ще й у найбільш стабільних регіонах. У тих областях України, де ледь не кожній дитині змалечку прищеплюють почуття патріотизму, любов до рідної землі і готовність у складний час покласти навіть власне життя за її волю і незалежність. Адже чи не в кожній галицькій родині, в тому числі й бориславській, на почесному місті – портрет діда чи прадіда, який віддав життя за Українську державу.

Переконаний, що більшість із тих, хто виступав і промовляв на цьому мітингу, щирі у своєму намаганні  зробити щось до кращого в нашому місті та в країні. Адже у Бориславі справді багато проблем, про які вже й не хочу нагадувати, бо писали ми про них неодноразово. Але у більшості цих проблем не винні ані міський голова, ані наші депутати. Робили, що можна було робити. Їздили до Києва, бодай щось випросити для міста. Їздили і натикалися на підсмішки прихвоснів Януковича та Азарова, які ледь не в очі говорили, що ніхто не дасть для Західної України, для Борислава жодної копійки. І знущалися, і не давали. Гроші йшли на золоті унітази і на збагачення наближених до хунти, що захопила владу у країні.

І тепер, коли тільки-но святою кров’ю Героїв Майдану ми відстояли наше право бути вільними, просто нерозумно  вимагати вже і зараз відремонтовані дороги, комунальні блага на рівні європейських і моментальне знищення усіх «ракових метастаз», що розповзлися від страхітливої «ракової пухлини» – банди Януковича. Мусимо зрозуміти, що нам нав’язали  війну. І ми зобов’язані у ній вистояти. І щоб вистояти у ній, мусимо відкинути емоції і керуватися  розумом та волею. Бо ж коли йдеться про долю України, долю наших дітей та онуків, коли йдеться про майбутнє держави, то наразі зовсім дріб’язковими виглядають наші бориславські проблеми. Хіба ж незрозуміло, що за кілька місяців будуть нові вибори і громада Борислава дасть чітку оцінку і роботі нинішньої міської влади, і позиції наших депутатів. Дасть свою оцінку бюлетенями, які  вкинуть у виборчі скриньки. І для цього не потрібно буде нічого руйнувати на місцях, бо й руйнувати уже нема що. Якщо було зловживання чи корупція, а в багатьох випадках вона таки є, то, Богу дякувати, потроху відроджуються і справді українська Служба безпеки, і справді гідна  прокуратура, і нормальні правоохоронні органи.

А наразі потрібні залізна витримка і єдність назло нашим ворогам. Бо коли говорити про Борислав, то у нас таки немає, за одиничними випадками, ані українофобів, ані антидержавників. Нема з ким боротися  за великим рахунком. То для чого ж творити їх у власній уяві? Так, комусь не подобається міський голова, комусь – наші депутати, для когось дуже поганими і неправдивими є міська газета та міське радіомовлення. Але не можна діяти за принципом: я так вважаю, а отже, будь-яка інша думка непатріотична і неправильна.

Щодо самого віча, то все відбувалося традиційно. Першим до слова запрошено голову Антикорупційного комітету Мехмана Мамедова, який  конкретизував претензії до міської влади та керівництва медичного коледжу. Далі  емоційні зауваження щодо виступу міського голови по нашому радіомовленню, які стосувалися роботи Антикорупційного комітету та попередньої владної каденції,  висловила пані Марія Граблюк, наголосивши, що багато із  закидів міського голови власне на її адресу є несправедливими і неправдивими. У наступних виступах Миколи Ковалика, Назара Хоп’яка, Олега Дергуна, Ігоря Бурика, Миколи Волощака, Ігоря Горобця емоції тільки наростали. Багато вимог, зокрема щодо недостатньої відкритості у роботі міської влади, були слушними. А деякі звинувачення зовсім абсурдні і несправедливі. Дійшло навіть до суперечок поміж самими організаторами віча.

На мою думку, це добре, що є у місті люди, які не тільки прагнуть змінити щось на краще, але й роблять для цього конкретні кроки. Інша справа, що все це таки не на часі. Бо в час війни будь-яка дестабілізація у роботі владних структур, зокрема, у найбільш стабільних західних регіонах України, тільки на користь ворогові. Маємо це розуміти. Зміни потрібні і вони будуть. Але наразі – не пора.

Ігор ЮРИНЕЦЬ.