День Східниці. Це завжди було святом, що тривало  зо три дні.  Музика, співи приїжджих талантів, яких оплатили місцеві бізнесмени, власники  тутешніх готелів, торговельних мереж.Все робилося для того, щоб підвищити курортний імідж Східниці як одного з найкращих місць  відпочинку та  лікування від  багатьох хвороб внутрішніх органів. Адже за запасами цілющої лікувальної «Нафтусі»  наша Східниця перевершила навіть поближній Трускавець. Звичайно, зараз триває  неоголошена війна із Московією. Отже, не той час, щоб навіть традиційне свято курортного селища  відбувалося як звикли – помпезно, радісно і весело. Адже зараз усі ми бодай думкою – там, на Донеччині, де найкращі з кращих синів нації відстоюють наше право на  свободу. Свободу від хворого Путіна, хворого Кремля, хворого російського шовінізму.  Тому й цьогоріч, хоч   День Східниці і відсвяткують, але ж звичайно, у  адаптованому до нинішньої ситуації  форматі.

Напередодні  цих святкувань  ми запросили до розмови  селищного голову  пана Івана Піляка і попросили його трохи детальніше розповісти, як йому керується достатньо бунтівливою східницькою громадою, адже це  з діда-прадіда  бойки, нащадки традицій одного з  найцікавіших субетносів нашої нації, – найцікавіших, найталановитіших, найвойовничіших. Власне Бойківщина і зродила велетів націїї:  геніального письменника, філософа, політичного діяча Івана Франка, Героїв України – Степана Бандеру, Романа Шухевича та десятки і десятки інших героїв нації.

Власне, з цього і розпочинаємо розмову про нинішній день і майбутнє Східниці із селищним головою паном Іваном Піляком.

– Пане Іване, хотів би почати  з нашої останньої зустрічі ще 2009 року. Ви тоді були директором  ще недовершеного будівництвом готельного комплексу «Три сини», який зараз став ледь не візитною карткою Східниці. Прекрасна робота, гарне матеріальне забезпечення, що б, здавалося, потрібно до повного щастя?! І все ж пішли  на вибори селищного голови, тобто вирішили поміняти  життєвий комфорт на  доволі клопітну посаду, адже у Східниці на той час проблем було не перелічити. Що спонукало Вас до такого рішення?

–  Можливо, навіть  і ота робота на будівництві  готельного комплексу. Ви ж бачили, що там все було зроблено на найвищому рівні. А довкола  все було у доволі занедбаному стані, ви ж самі це бачили чотири роки тому. Хотілося щось зробити, аби все наше селище  десь доростало до того рівня, справді  стало  врівень з європейськими курортами. Друге – для мене Східниця – це не просто місце проживання, це – своє, рідне. Тут всі знайомі і друзі, тут – родина, тут жити  дітям і онукам. А реалізувати всі ці задуми можна було тільки на посаді селищного голови. Переконувати когось у тому, що за чотири роки змін відбулося дуже багато, певно, немає потреби. Це видно неозброєним оком.

–  Безперечно. І ніколи не шкодували, що  поміняли ту затишну і комфортну працю, де все вже чітко і налагоджено, на  посаду селищного голови, зваливши на свої плечі всі східницькі проблеми, яких тут завжди вистачало?

– Бачите, кожна робота  є нелегкою, коли працювати в повну силу. І немає значення, чи працюєш руками, на будівництві, чи  за письмовим столом, ручкою. Але, звичайно, коли  люди обрали селищним головою, зустрівся із багатьма  проблемами, нюансами, яких не сподівався. Ми згідно усіх законодавчих актів займаємося забезпеченням життєдіяльності селища. Це зрозуміло. Але наскільки б легше працювалося, якби  не було отих підводних каменів, притаманних людській натурі: безпідставні пересуди,  якісь там заздрощі, хтось незадоволений, хтось вважає себе обділеним, а отже шкрябає якісь там запити,  листи-доноси до владних структур. А результат – різноманітні перевірки, які тільки відривають від роботи, забирають масу часу і енергії. Правда, все це було більше на початку. А от років через два-три, коли люди побачили  результати, оцінили, що все йде до кращого, що селище на очах змінюється, то, звичайно, цих проблем поменшало. Але зараз все це сприймаю з розумінням. Люди є люди. Один  хоче – так, ще хтось – по іншому. Кожен має свою думку, а громада ж – велика, і вгодити всім неможливо. Головне, щоб чинити по правді, по справедливості. Принаймні, так стараємося працювати. І, звичайно, коли  люди оцінюють об’єктивно і не є упередженими, то  до спільної думки завжди приходимо. Тобто, коли говорити про  труднощі, то сама робота із життєзабезпечення  селища не є такою складною, найскладнішим  все ж є робота з конкретними людьми і громадою в цілому.

– Знаю, що завжди у Східниці дуже гостро стояло земельне питання,  розподіл земельних наділів. Чи й зараз так само?

– Все, що нам залишила у спадок минула влада – накладки, недорозподілені земельні ділянки, ми , здається, вирішили. Провели інвентаризацію землі. Але ці питання постійно тримаємо на контролі. Бо  розумієте,  чотири роки – ніби й не  такий значний проміжок часу. Але  дорослими стали  діти у багатьох сім’ях,  вони теж мають право на земельні наділи. Тобто час вносить корективи і повністю закрити це питання не вийде , мабуть, ніколи. Але питання в іншому, що східницькі землі не безрозмірні. Тим не менше, на сьогодні, щоб приходив хтось  зі скандалами, з претензіями, що його обділили, –  такого немає. Ми визначили чіткі пріоритети щодо надання земельних ділянок. В першу чергу – молодь. Ті, хто закінчив  виші і повернувся на роботу до Східниці. Ті, хто одружився,  і має   і повинен мати можливості для  становлення сім’ї, будівництва власного житла. Тобто думаємо про перспективу, Східниця повинна розвиватися, молодіти. Старшим  теж не відмовляємо. Але, наголошу, пріоритет – молодь. Знову ж  селищна рада вирішила   надавати земельні наділи і  нашим східничанам, які  відстоюють Україну у  боях на Донеччині. Виділили таку ділянку одному з наших захисників, інший ще неодружений, тому виділили ділянку його сестрі, але , так би мовити, знову ж саме для нього.

– Пане Іване, а щодо  біженців з Донеччини…

– Звичайно, теж стараємося допомогти. Але , як переконалися, біженці теж різні. Багато у нас прихистили свого часу  переселенців з Криму, кримських татар. Не було жодних проблем. Вони відразу шукали роботу, шукали, де дешевше житло. А от у декого з Донеччини, які приїхали до нас, явно завищені вимоги. Замість вдячності, що знайшли тут прилисток і доброзичливе ставлення, – непомірні вимоги. Здорові мужики, яким якраз і відстоювати зі зброєю в руках рідну Донеччину від московської агресії,  вважають, що здійснили великий подвиг, переїхавши до нас. Одразу ж вимоги, щоб надати їм земельну ділянку і всяке інше. А коли у одному з конкретних випадків  я за згодою сільського голови Кропивника запропонував  оселитися там – це не влаштовує. Йому потрібно жити у Східниці. Але допомогу  біженцям звичайно надавали і надаємо. У нас довший час перебувало тут дев’яносто дітей з Луганська. Зробили все, щоб було їм комфортно, створили всі необхідні умови. Бо ж розуміємо – там біда і потрібно допомогти, адже ми єдиний народ…

– Добре, пане Іване, а тепер  хотів би запитати,  що, на Вашу думку,  найбільш важливе вдалося реалізувати  за оті чотири роки  роботи на посаді  селищного голови.

– Знаєте, важко виділити щось одне. Це робота, у якій  важливим є все.А щодо якихось конкретних показників чи орієнтирів, то достатньо сказати, що чотири роки тому  бюджет  селища складав  один мільйон двісті тисяч,  а зараз – п’ять з половиною мільйонів гривень. Це той бюджет, який наповнюємо тільки за рахунок   селища. А бюджет – це власне і є можливість розвиватися і рухатися далі. То ж привід для оптимізму є. Інша справа, що  оці зароблені кошти дуже важко  потім отримати  для потреб селища через різноманітні законодавчі  перешкоди і  через наше Держказначейство. Це наші гроші. Але щоб їх отримати, селищний голова має  їздити по всіх усюдах і якось  все це «пробивати». А ці кошти вкрай необхідні і на ремонт вулиць, на розвиток інфраструктури селища, на ті ж  водоочисні споруди, про які стільки часу говоримо  і ніяк не можемо зреалізувати вже готові проекти.

– До речі, справді  очисні споруди для Східниці,  для курорту, що  доволі потужно розвивається, вкрай необхідні.І справді про це говориться уже багато  років. Чи вдасться Вам до закінчення своєї першої каденції на посаді селищного голови цю проблему вирішити?

– Почнемо з того, що очисні споруди, навіть коли йдеться про локальні,  самотужки Східниця  спорудити не зможе. Адже  найменший кошторис на будівництво водоочисних споруд навіть без колекттора ще у 2012 році складав вісім мільйонів гривень. У нас увесь бюджет всього п’ять з половиною мільйонів. Тобто навіть коли ми всі кошти використали б  для цього, їх не вистачить.але ж бюджет передбачає заплатити зарплати зарплати працівникам  дитячих закладів,  будинку «Просвіти», бібліотеки і таке інше. Тобто, коли говорити про будівництво  водоочисних, то без  допомоги Держави, ми, звичайно ж, можемо про це тільки мріяти. Ми розробили кілька проектів і відправили в різні інстанції. Минулого року обласна рада виділила нам мільйон  сто тридцять тисяч гривень на будівництво колектора. Гроші прийшли першого грудня. А щоб провести тендер на будівництво колектора, маючи всі необхідні документи,  потрібно півтора місяця. То  ж , звичайно, до закінчення року ми ці кошти ніяк не могли освоїти. Цього року, дякувати, трохи краще. Але  знову ж – час. Треба два місяці на підготовку, потім – півтора місяця  на тендер і підписання договорів. То десь на наступний рік є шанс, звичайно, при нашому співфінансуванні, що справа зрушиться з місця. Але не сидимо склавши руки. Ті очисні , що маємо зараз, ми їх відремонтували, довели до пуття. Дуже велику роботу ведемо і з людьми, щоб вони біля себе робили індивідуальні очисні. Є люди, що не хочуть цим займатися, а є багато, які розуміють проблему  і дослухаються. А в загальному, без фінансування з держбюджету, ми  самотужки цього не вирішимо.

– Добре, пане Іване,  а тепер про трохи веселіше – свято  Східниці. Наскільки знаю,  щорік  ця подія тривала кілька днів і позитивних  вражень від неї у відпочивальників та й у  східничан було дуже багато. Як цього року?

– Ситуація в Україні  зараз дуже складна і , звичайно ж, не до свят. Можна сказати, що цього року свята немає. Хоча якось відзначатимемо. На День Східниці посвячуватимемо капличку Пантелеймона Цілителя. Відбудеться і Служба Божа. Ми силами громади, небайдужих східничан, створили парк святого Пантелеймона, насадили дерев, поставили лавочки. Там же споруджено і капличку. Адже цей святий має безпосередній стосунок до  нашого курорту,  цілющі води якого  повернули здоров’я тисячам  і тисячам  недужих.

Відбудеться і благодійний концерт силами  талановитих учнів нашої школи , нашого будинку «Просвіти», де звучатимуть патріотичні пісні часі боротьби УПА,  Січового стрілецтва. Хочемо також зробити і лазерне шоу. Але якщо  минулих років ці святкування тривали три дні, то  цього року  все відбудеться  в межах двох днів, у суботу та неділю. У неділю зокрема відбудеться футбольна зустріч між ветеранами «Карпат» та ФК «Східниця». А о 19 вечора  всі бажаючі зможуть переглянути виставу «Наймичка» Бориславського театру  для дітей та юнацтва  То ж щиро запрошуємо всіх східничан та гостей міста,  бориславців  завітати до нас і  спільно відзначити  наше свято.

– Що ж , дякую, пане Іване, за цікаву розповідь, вітаємо  із Днем Східниці і нехай  вдається все, що робите задля блага рідного селища.

Розмову вів Ігор ЮРИНЕЦЬ