Із нових поетичних творів Андрія Грущака

Трагічних днів було чимало
В Івана, сина коваля.
Був запальним, як те кресало,
Що аж здригалася земля…

Будить народ від сну –
Була його то доля.
Дорогу вибрав він одну:
Щоб колосилась воля.

Воздвиг він слово до Небес –
Звичайно, українське.
В борні він бачив лиш прогрес –
Та свій, а не чужинський.

Завзяттям полум’я горіло,
Щоб бідним помогти.
А що слова його нас гріли,
То легко йшли ми до мети.

* * *
Франко – то наш Мойсей,
Що нас виводив із неволі.
Він наш керманич, не пігмей,
Бо жив у ріднім колі.

Він долю мав важку,
У чомусь навіть і трагічну.
Ту путь міг вибрати легку,
Та вибрав він трагічну…

І сідоглавих мав, як тьми,
І зайд немало.
Волів він жити між людьми,
Щоб готувать їх до забрала…

Оте забрало – боротьба
За себе, Батьківщину.
Йому судилася судьба
Боротись за людину.

Піднявся він на повен зріст,
Щоб нації служити.
Благословен він, наче піст, –
Тож вічно буде жити!

ВКРАЇНА – НАМ МЕСІЯ
Сумний, знедолений був час,
Коли Франка не стало.
Він, звісно, жив для нас,
Борня – його начало.

Щоби народом ми були,
Франко зробив немало.
Зазнав принижень і хули
Від тих, що заважали.

Такий талант ганили повсякчас
Без сорому і честі,
І сідоглавий, й свинопас,
І ті, що прагнули лиш месті…

Де ще такого Генія знайти,
Щоб кликав за собою?
Його стежками мусим йти
Й вести народ свій за собою!

Себе віддав він нам сповна,
Щоб ми були собою.
Народе мій, іде війна,
Готуймось до двобою.

За Батьківщину, Честь і Славу –
Во ім’я України,
Ми подолаємо ораву,
Бо досить нам руїни…

Імперія розвалиться таки –
Так, так, ота Росія.
Все буде, знаєм, навпаки:
Вкраїна – нам Месія!