Шукаємо господаря

Хоч дуже кволо і неквапно, але впорядковується місто. Сміття поменшало, дороги трохи відремонтовано. Щоправда, якщо і надалі будемо дотримуватися таких темпів, то, може, до кінця цього віку щось і вийде. І в Києві, і на місцях полюбляють заглядати у далеке майбутнє, мовляв, доживемо до тих часів, то вже й пошикуємо.
Словом, і чиновники, і політики до батька за словом не ходять. Та ми це вже пройшли, – і при комунізмі «пожили», і безкоштовне житло «отримали», і пенсіонери по закордонах «поїздили». Час хіба згадувати. Але краще про день нинішній. Все ж трохи змінює обличчя наш старовинний Борислав. Ось, наприклад, вулиця Міцкевича. Протяжність її не більше двохсот метрів. На ній розташовані десятки магазинів, аптеки, державні установи, як зараз модно казати, кілька офісів тощо. І серед того різноманіття і різнобарв’я зустрічаємо «послання» з минулого століття – обдертий, заіржавілий, обклеєний оголошеннями кіоск. Хто його приткнув серед сучасних будівель – достеменно, мабуть, ніхто і не знає. Ну аж ніяк не прикрашає він вулицю яка носить ім’я відомого поета.
Інша «пам’ятка» архітектури знаходиться у мікрорайоні Баня. Колись у цьому приміщенні, також у минулому столітті, розташовувалася чи то їдальня чи то якийсь інший заклад харчування. Відшукати його дуже важко, настільки ця тимчасова споруда заросла деревами та іншим різнотрав’ям. Навіть не вказуючи точних координатів, сюди запросто можна потрапити: це колишні «жіночі сльози». Так хтось колись влучно назвав цей заклад.
Це тільки два «пам’ятники» колишніх часів, але вони не додають місту охайності.

Михайло ВИСОЦЬКИЙ

Print PDF