Латинське прислів’я говорить, що життя коротке, а мистецтво вічне. Уже впродовж тисячоліть невмируще живе театр. Хоч йому вже не раз прогнозували смерть, він продовжує тішити містичністю перевтілень своїх шанувальників. Чималий шлях злетів і падінь пройшов і бориславський театр, який гордо носить звання Народного та ім’я свого видатного режисера Петра Телюка.
Театр у Бориславі був створений ще у далеких 60-х роках минулого століття. Тут працювало чимало хороших режисерів та акторів, багато з яких грають у виставах і досі. Коли Палац культури ще був Палацом «Нафтовиків» у 1994 році його закрили на ремонт аж до 2000 року і театр був змушений припинити свою діяльність. Та вже 9 травня 2001 року колектив театру потішив спраглих до мистецтва бориславців прем’єрою вистави «Лимерівна» за п’єсою Панаса Мирного, на яку прийшли 120 глядачів. Згодом відбулась прем’єра і для найменших мешканців міста – «Кіт у чоботях» за твором Шарля Перро. Відтоді на сцені Палацу культури актори театру встигли презентувати увазі глядачів «Украдене щастя» І. Франка, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького, «Господиню заїзду» К. Ґольдоні, «Витівки шинкарки Феськи» В. Канівця та за народними мотивами, «Дім Бернарди Альби» Ф. Г. Лорки, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. На той час театром зайнявся талановитий режисер Петро Телюк. Саме завдяки йому у 2004 році театр відновив звання Народного, яке було присвоєне ще у 1969 році, за постановку драми Івана Франка «Украдене щастя». 2009 року керівнику Петру Телюку було вручено пам’ятну медаль «За вагомий внесок у розвиток міста Борислава», а групі акторів – грамоти і дипломи. У 2012 році, на жаль, Петра Телюка не стало і тепер театр називається його іменем. Пан Петро зумів відродити театр, який і до сьогоднішнього дня тішить своєю роботою жителів міста.
Коли смерть вирвала з театру Петра Телюка, там залишилися люди, які добре розуміли, що найкращим пам’ятником для пана Телюка стане творча робота колективу, нові вистави,нові здобутки і перемоги.
Одним із таких натхненників та ентузіастів був і теперішній директор Палацу культури Ігор Мельник, який став новим режисером Народного театру імені Петра Телюка. Він дуже багато робить для театру і під його керівництвом він досягає зараз все нових і нових висот. Як розповів сам пан Ігор, щороку колектив театру приймає участь у Всеукраїнському фестивалі театрального мистецтва «Від Гепаніса до Борисфена» в місті Очакові, де ніколи не покидав призових сходинок. А цьогоріч театр побував на міжнародному театральному фестивалі у місті Дніпро і завоював там головну нагороду за постановку вистави Мольєра «Лікар мимоволі».
Театр, звісно, неможливий без талановитих та самовідданих акторів, які і дають йому життя. На запитання про кількісний склад акторів театру пан Ігор не зміг дати остаточної відповіді, адже за його словами полічити акторів театру неможливо, бо не всі вони зараз мають змогу з особистих причин приймати участь у виставах. Але постійно в театрі їх є понад три десятки. Вікова категорія також дуже широка і зараз вона стала ще ширшою, бо при театрі було створено дитячу театр-студію. Нещодавно діти-актори цієї студії мали дебютний закритий виступ із виставою «Зоря» перед своїми батьками та друзями, але скоро ця постановка стане доступною і для широкого кола глядачів.
Повертаючись до питання про вік та професійність акторів Ігор Мельник дещо здивував своєю відповіддю:
–У дорослому театрі виступають як школярі, так і пенсіонери, та жоден з них не є професійним актором. Наприклад, провідний актор театру Ігор Мандзяк працює на БЦБВО інженером з техніки безпеки, Наталія Кравцова – в соціальній службі, Тамара Ільницька є працівником Бориславської міської ради, Андрій Делінкевич – будівельник, Володимир Делінкевич працівник торгівельної сфери, Олександр Бондаренко також працює в БЦБВО і це ще далеко не весь список.
Пану Ігорю дуже приємно, що люди знаходять час і приходять в театр працювати, мають до того велике бажання і талант, хочуть чогось досягнути, з користю провести вільний час, самі постійно ходять в театри і набувають ще більше досвіду. Деякі з учасників театру вже закінчили школу і поступили на навчання до університетів творчих напрямків. Наприклад, Ірина та Назар Паніви стали студентами Київського національного університету культури та мистецтв.
Але який театр без костюмів та декорацій. Якшо останнім займаються самостійно актори театру спільними зусиллями, то над образами акторів працює неймовірно талановита та вправна модельєр Палацу культури Оксана П’єцух. Пан Ігор відзначив, що пані Оксана одна, без помічників, уже більше десяти років одягає усіх талантів Народного дому і для неї немає меж у творчості – їй під силу будь-які її неймовірні задуми.
Виявляється, для того, щоб стати актором театру потрібно перш за все хотіти ним стати. «У нас може бути таке, що людина, яка прийшла до театру одразу може отримати роль, а деяким потрібен час для адаптації на сцені, – розповідає Ігор Мельник. – Адже люди є різного таланту і відкритості. Проби, читання, виходи на сцену з допомогою колективу максимально розкривають талант новачка і дозволяють йому відчувати себе перед глядачами комфортно. Адже бувало і таке, що, наприклад, на репетиції актор чудово міг прочитати роль, а виходячи на сцену, губився і це викликало деякі проблеми, бо сцена зобов’язує виходити до людей». Визначених постійних кастингів у театрі немає. Кожен бажаючий може самостійно прийти безпосередньо до директора Палацу культури Ігоря Мельника і заявити про своє бажання стати учасником театру. Після цього проводяться невеличкі проби. У театрі дуже раді таким людям, адже потрібна чимала мужність, щоб зізнатись у бажанні «Я хочу бути актором!».
На сьогодні в репертуарі Народного театру імені Петра Михайловича Телюка є вистави «Мати-наймичка», «Свята Варвара», «Лікар мимоволі», «Дівка на виданні». З двома останніми, які зараз у постійному репертуарі, театр гастролює курортними містами та по різних конкурсах. Нещодавно відбувся і Львівський обласний фестиваль-конкурс театральних колективів у місті Миколаєві і театр імені Петра Телюка виборов там призове друге місце. З чим і вітаємо колектив та бажаємо їм творчої наснаги та успіхів.
У планах ще дуже багато вистав, але розголошувати їх пан Ігор не хоче і залишає це в секреті. Сказав лише, що там буде як класика так і сучасна творчість.
Тішить те, що до театру прибуло багато молоді і що юні бориславці цікавляться театром, адже досить довгий час він був майже забутий. Зараз підростаюче покоління бачить роботу театру, ходить на вистави і новостворена дитяча студія привела до театру нових талантів. Бажання колективу Народного театру імені Петра Телюка творити дає надію на його плідне і довготривале існування. На його творчості виросло не одне покоління бориславців і дай Бог виростити ще більше.

Анна САГАН

Print PDF